Таємниця покинутого монастиря: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Квазімодо захихотів.

— Зважаючи на твою логіку, я не став би пророкувати тобі магічну кар’єру.

— Зараз, зачекайте, — втрутився Яцек. — Ти сказав «тутешня магія», так? Чи це значить, що існує якась інша?

— Існує кільканадцять різновидів, бо кожен з тих митців, яких ми використали, бачив світ по-своєму. Наприклад, в одному містечку в Бещадах…

— Бещади залишимо на потім, — відрізала Ніна. — Тепер скажи, навіщо вам Обраний?

— Щоби битися з Ворогом, для чого ж іще? — побачивши розгублені обличчя, Квазімодо зітхнув. — Добре, почну спочатку. Колись давно ми жили в одному світі з расою, яку назвали Супротивниками. Ми з ними воювали. Тривало це довго, як за вашим відліком — тисячі років. Періоди миру ставали все коротшими, в битвах гинули мільйони осіб. У тому протистоянні ми стікали кров’ю, аж врешті, побачивши, що іншого виходу немає, представники обох сторін вирішили укласти мир на досить дивних умовах. Отож, спільними зусиллями вдалося накласти на обидві раси сильні чари, завдяки яким Супротивники не можуть бачити, чути або відчувати нас, а ми не можемо бачити, чути й відчувати їх. Розумієте, до чого я веду?

Ніна прикрила очі.

«Це третій випадок, — мовила сусідка. — Тіло знайшли поблизу від дороги».

А потім Ніна і Славек у потягу, хлопець підіймає погляд над газетою…

«Загинув ще один янгол, — говорить він. — Його знайшли на узбіччі дороги десь під Закопане. Вигляд мав жахливий — тільки по обличчю можна було зрозуміти, що він — не людина».

Дівчина розплющила очі.

— Це тому, що їм вдалося зламати ті чари, а вам — ні?

По губах Квазімодо пробігла усмішка, сповнена поваги.

— Отож-бо. Звісно, й ми намагалися зламати чари, але зуміли осягнути тільки те, що з якоїсь причини ми відчуваємо, коли неподалік помирає Супротивник. Трохи не те, так? Це нас не рятує від переслідувань. Супротивники знаходять нас усюди, де їм вдається, і безжально знищують. Мерзотні істоти. Порівняно з ними комуністи — групка невинних дітлахів, які тільки й можуть, що відривати мухам крильця. Коли ми з’явилися у вашому світі, то знали, що раніше чи пізніше Супротивники дістануться і сюди, а тому ми вирішили підготуватися.

— Вони вже тут, — Ніна підвела на Квазімодо очі. — Ці янголи, які гинули останнім часом… Скалічені… Це була робота не УБ, а Супротивників, чи не так? А ви хочете, щоби Обраний убивав ваших ворогів, бо він може їх бачити?

— Обрані, бо їх більше, ніж один. Хлопець, із яким ти познайомилася у потягу, не один.

— «Більше» — це скільки? — зацікавився Маріуш.

— Наскільки я знаю, кілька. Небагато, бо й Супротивники не численні. Вони мають над нами перевагу, тому їм немає потреби атакувати великою групою. Слизькі мерзотники, які замість відкритого бою воліють підсилати таємних убивць. Ми знали, що вони прийдуть, тому, щойно приземлившись, янголи, які були серед нас найобдарованішими, почали шукати потрібних дітей.

— Це яких? — здавалося, що Геля ледь встигала за думкою янгола.

— Дітей, яких ми легко б змінили за допомогою магії. Додати їм відваги, сили й такого іншого. І також вроди. Хоча саме це було винятково дурнуватим, але хтось із нас вирішив, що раз люди уявляють справжнього героя чарівним, то наші Обрані теж такими будуть. Недозрілою людиною легше маніпулювати, але не з кожною дитиною це можна зробити однаково легко. Проблема в тому, що янгол, який зробив зі Славека Обраного, помер до того, як устиг переказати решті, кого саме він обрав. Ні, янгола вбив не Супротивник, він загинув від рук УБ. Це й називають іронією долі, еге ж? Він був одним із наймогутніших, але не зумів протистояти кулі з пістолета, яка влучила в череп. А ми лише з його нотаток довідалися, що цей янгол мав тринадцятеро кандидатів.

— І ви вирішили зібрати в одному місці всіх тринадцятьох — там, де один із них зуміє здолати Супротивника, хоче цього чи ні, — підказала Ніна удавано спокійним тоном. — А інших ви заздалегідь зарахували в можливі втрати.

— Не я, — Квазімодо похмуро дивився на озеро. — Я не маю із цим нічого спільного. Якби це залежало від мене, тут би не було ані мене, ані вас.

— Бо ти — принада?

— Бо я — принада. Бачте, Супротивники ніколи не відступають. Якщо жертва вирветься з їхніх лап, то вони зроблять усе, аби її дістати. А я зумів втекти від одного з них. Він поламав мені всі кістки і знівечив половину обличчя, але все ж якимось дивом я зумів вирватися. Добрі люди знайшли мене в полі під Краковом і відвезли до шпиталю. Я лежав там як невідома жертва нападу, бо нікому не спало на думку, що я можу виявитися янголом. Я ж був таким знівеченим, — янгол трохи скривився. — Лікар не здогадався. Навіть коли дослідження почали показувати дивні речі, він волів вірити, що обладнання шпиталю зіпсувалося. Не міг погодитися, що я маю щось спільне з тими чарівними сяючими істотами, які пробуджували в ньому захват. А я там отримав трохи спокою. От тільки потім мене знайшов Азкіель і привіз сюди. Як розумієте, я не дуже міг опиратися.

— Але чому Супротивник ховається у Диявольському Колі? — Маріуша мучило це питання. — Чому він не може ходити ні по чому живому?

— Бо Маура так це вигадала, — Квазімодо стенув плечима. — Тут панують правила гри, вигадані Маурою Левицькою, і ми всі їм підкорюємося. Я, ви, навіть Супротивник. Я готовий закластися, що Маура як митець уявляла погані речі подібно до цього шматка спустошеної землі. Наприклад, що там мешкає сам диявол, який жере дітей, і таке інше. А Супротивник увійшов у роль того диявола, бо не має іншого виходу.

— Чому він не має виходу?

— Відтоді, як ми почали змінювати світ, події у Маркотах і навколо них відбуваються відповідно до фантазій Маури. І в цій реальності щось подібне до Супротивника відсутнє. Тут є місце для янголів, авжеж, саме тому ми обрали Мауру поміж іншими. Але тут немає місця для підступного злодія з космосу. Тож Супротивник мусив набути форми чогось такого, що могла уявити Маура.

— І він обрав диявола.

— І він обрав диявола, — криво посміхнувся крилатий. — Досить схоже?