Таємниця покинутого монастиря: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Маріуш і Артур легко погодилися з тим, що янголи ніякі не янголи.

— Я від самого початку підозрював, що це якийсь фокус, — заявив Фліп, а Флап гаряче підтримав. Зате Лідка й Малгося збунтувалися.

— Янголи справжні, — заявила дівчинка. — Вони роблять чудеса.

— Очевидно, люба, — кивнула Лідка. — Їх Бог послав, бо бачив, як Польща страждає.

— Якщо янголи — не янголи, то хто вони? — підтримала її Еліза.

— Не знаю. Його запитай, — Ніна кивнула у бік крилатого, який сидів у альтанці. Дівчина пирхнула, встала й пішла до нього. Повернулася за хвилину з невпевненим виразом обличчя.

— Говорить, що він з раси космічних мандрівників, які подорожують між зірками.

— То я права, вони — янголи, — в голосі Лідки чулася впевненість у собі настільки велика, що Ніна не мала сил сперечатися.

— Неважливо, янголи вони чи ні, — зважено відізвався Яцек. — Важливо, що один із них хотів нас усіх тут повбивати. Тому ми не можемо їм довіряти.

— А отому можемо? — буркнула Еліза, вказавши підборіддям на крилатого в альтанці.

Зате Маріуш і Артур не хотіли погодитися із тим, що Обраний загинув.

— Я Обраний! — заявив Флап. — Я найсильніший, а Обраний мусить бути міцним. Це я! — Він глянув на Фліпа, очікуючи, мабуть, на підтримку, але худий хлопець неприємно розсміявся.

— Якби такий тугодум мав стати Обраним, то я б не повірив. Старий, я так говорив лише тому, що ти був мені потрібен. Без образ, добре? Але тепер саме час, щоби всі дізналися, що Обранець — я. Ти вмієш чарувати? Ні? Ну бач, а я вмію. Маю силу.

— Я теж умію чарувати, — сказала Малгося.

— І я, — додала Лідка.

Тим часом Маріуш почервонів, і здавалося, що ще мить — і він кинеться на колишнього приятеля. Ніна в розпачі заплющила очі. Їй це вже набридло.

А Еліза, як завжди, зайнялася практичними питаннями.

— Дайте мені ключа від підвалу, — сказала вона Ніні й Тамарі.

— Навіщо? — зверхньо глянула на неї Тамара.

— Бо тут ніхто нікого не замикатиме без моєї згоди. Якщо немає пані Целіни, то тут розпоряджаюся я. Давайте ключа.

— Щоби ти могла випустити Сташека і Тимека?

— Я випущу їх, якщо вважатиму, що так буде краще.

— Ти певно жартуєш…

— Дай їй ключа, Тамаро, — змученим голосом відізвалася Ніна.

— Але…

— Дай їй того клятого ключа!

Набурмосена Тамара сунула руку до кишені. Еліза кивнула й заходилася заспокоювати Маріуша й Артура.

— Навіщо ти дала їй ключа? — прошепотіла Тамара. — А якщо вона випустить тих двох?

— Не думаю. Вона лише хоче відчувати, що все контролює, — відповіла Ніна також пошепки. — Я так думаю. У неї достатньо здорового глузду, аби не відчиняти ті двері.

Але насправді Ніна розуміла, як сильно ризикує. Віддала ключа, бо насправді вірила, що Еліза не звільнить хлопців, — чи вона просто вже не мала сил на нову суперечку?