Таємниця покинутого монастиря: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Серйозно? — запитала Тамара.

— Так було із каменем, який я прив’язав до валізки Сташека. Тоді я дивувався, чому він здається таким легким, і тільки пізніше зрозумів, що це через світанок. Ще я вмію розпалювати вогонь силою волі. А ти що вмієш?

— Нічого, — буркнула Тамара.

— Я відчинила вікно, коли Лідку поранило, — призналася Ніна. — Насправді, нікому не хотіла кривди…

— Та що там, нічого з дівчиною не сталося, — Тамара легковажно махнула рукою. — Того шраму навіть не помітно, коли заслонить його волоссям. Ще раз?

— Ще раз.

— Раз, два, три!

Кришка знову здригнулася, а в шпарину просунулася долоня. Ніна тихо писнула, Тамара здригнулася.

— Тягніть! — крикнув Хуберт.

Вони потягнули, і за мить із труни виліз крилатий. Ніна й Хуберт уже бачили його раніше, але Тамара — ні, тож дівчина зблідла і різко відступила.

— Нічого не бійся, — губи крилатого розтягнулися у жахливій посмішці. — Я ще живий.

Він заточився, але Хуберт устиг його підтримати. Тільки тепер Ніна зауважила, що янгол не тільки має знівечене обличчя, але й накульгує, а одне плече нижче за інше. Деформоване тіло приховував розтягнутий светр і мішкуваті робочі штани. Якби не чарівно красива друга половина обличчя, ніхто б не здогадався, що це крилатий.

— А… а Азкіель усе ще тут?

— Ні, його вже немає, — відповів Хуберт.

Янгол важко усівся на краю відкритої труни.

— Ну, то ми засрані по вуха, — заявив він.

— Що?

— Нам кінець, — переклала Ніна для Хуберта, маючи доволі погані передчуття.

— Чому? — в очах Тамари був помітний переляк. — Адже це добре. Якщо вже Азкіеля немає, то й чари його перестають діяти, а ми всі можемо звідси втекти.

— Власне. Чари… перестають діяти… все… повертається до своєї попередньої форми…

Усе повертається до попередньої форми.

Ніна зрозуміла. Сільвія і Ремігіуш, які в людських будинках «пильнували все», їхня попередня слухняність, а потім раптова дивна ворожість. І картини, написані Маурою. Чому вона не помітила цього раніше? Адже відповідь мала перед очима.

Пані Целіна, яка йде з мішком солі на кухню.

Ніна глянула на Хуберта.

— Тре… треба рятувати пані Целіну. Якщо Сільвія її побачить…

— То що?

— Ти не розумієш? Сільвія говорила, що якщо знову впіймає когось у коморі, то розірве йому горло. Вона НАСПРАВДІ МОЖЕ ЦЕ ЗРОБИТИ.

— Про що ти говориш?

— Про те, що Ремігіуш і Сільвія — не люди, — змученим голосом відповів янгол.

Хубертові не треба було повторювати двічі. Він побіг у темряву, навіть не забравши із собою свічку. Тамара побігла слідом. Ніна ще почула прокльон, коли хтось із них упав на сходах.