Таємниця покинутого монастиря: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Тамара кашлянула.

— Розберемося із цим пізніше.

Еліза наказала Лідці витерти кров, а Артуру й Маріушу — винести мертву вівчарку.

— Треба б її закопати. Але не знаю, де є лопата. Поки що віднесіть собаку в сарай для інструментів. Потім можете перевірити, чи другий пес не крутиться десь поблизу. Тільки будьте уважними.

— Я не боюся, — заявив Маріуш. — Я сильний, одним ударом міг би коня повалити.

— Коні людям в горло не чіпляються, — пробурмотіла Ніна. При цьому щиро сподівалася, що Ремігіуш уже далеко звідси, біжить у містечко чи в інше місце, де його хтось прийме й пригляне за ним.

Тим часом янгол непомітно відійшов від групи, яка стояла перед монастирем, і пішов до альтанки. Ніна, повагавшись, пішла слідом.

— Ти мені збрехав, — сказала вона, сідаючи поряд із янголом на лавці. — Коли сказав, що я не можу звідси виїхати, бо Бестія всюди мене дістане. Насправді я легко могла б поїхати, й нічого б зі мною не сталося.

Він кивнув.

— Бестії потрібен я, а не ви. Ви були, — він скривився, — скажімо так: легким десертом до головної страви.

— Але навіщо ти збрехав?

Він глянув своїм єдиним оком. Було воно красивим, жовто‑золотим, наче топаз.

— Бо я не хотів помирати сам, а товариство маленької дівчинки завжди краще, ніж жодного. Тобі вистачить такої відповіді?

Ніна стиснула губи.

— Мені вистачить знання, що ми можемо звідси безпечно поїхати, — подумки вона вже обчислювала: найближчий потяг відходить за дві години, до цього часу близнючки встигнуть відвезти пані Целіну до лікаря і залишити її там. Тамара, напевне, повертатиметься з батьком машиною, Хуберт піде до бабці, а решту за кілька турів «іфою» відвезуть на вокзал. Скоро всі будуть їхати додому.

Усі, за винятком Сташека й Тимека… Ніна раптом відчула укол в серце. Як батьки Тимека відреагують на зміни в синові? Ох, зрештою, що їй до того, чому вона повинна цим перейматися? Скаже пані Стефанії, де хлопці, нехай жінка сама вирішує, що з ними робити.

Власне, перед від’їздом треба ще попрощатися з пані Стефанією…

Янгол дивився на дівчинку так, що вона почала відчувати себе не у своїй тарілці. Абсолютно забула, що він уміє читати думки.

— Ви поїдете, якщо зумієте, — сказав він.

— Що це означає: «якщо зумієте»?

— Просто отак.

— Обранець мертвий. Загинув через нещасний випадок раніше, ніж дістався монастиря.

— Ну то ми ще більше засрані.

— Але це не має значення, Коло не може розростатися, а ми зачинили в підвалі хлопців, які намагалися побудувати стежку від монастиря до Кола.

— Ну, то ми засрані трохи менше.

Ніна розізлилася.

— Ти насправді нічим не можеш нам допомогти?

Янгол спер голову на стінку альтанки й прикрив око.

— Не дуже, — визнав він.

Минуло двадцять повних напруги хвилин, під час яких Ніна повернулася до групи, що сиділа на газоні біля воріт, і в загальних рисах пояснила, що сталося в монастирі. Тамара вже знала факти, а Яцек сприйняв те, чого не знав, достатньо спокійно. Обоє підтримували Ніну, коли вона почала плутатися і затинатися. До інших правда доходила через силу, деякі речі Ніні доводилося повторювати і двічі, і тричі. Вони повірили, хоча й не беззаперечно. Та принаймні вже не вважали її божевільною.