Таємниця покинутого монастиря: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Вони його шукали. Я так думаю. Бо інакше навіщо комусь лізти в сарай? Мабуть, їм набридло рвати траву руками.

— Але як мені згадати про це «мимохідь»? Гей, гарний сьогодні день. До речі, знаєте, що я недавно бачила в підвалі сапу й граблі?

— Ти щось придумаєш, — сказав Хуберт. — Ти розумна, зумієш.

— Береш на «слабо»? — Тамара звела брови. — Але хай — припустимо, що я справді зумію. Що потім? Я маю увійти в підвал за ними й зачинити їх там? Чи ви не перегинаєте трохи? Пані Целіна розлютиться, коли про це дізнається…

— Не дізнається. У разі чого я візьму це на себе. Скажу, що підмовив тебе, що ми заклалися, щось таке, і що ти тільки сказала про ті інструменти, а зачинив хлопців я.

— Ти такий шляхетний?

— З ними нічого не станеться, — поспішно запевнила Ніна. — Зачинимо їх щонайбільше на кілька годин, доки не приїде пані Стефанія, — про батька Тамари вона поки що воліла не згадувати. — Ми принесемо їм їжу та питво. Ми якось мусимо їх стримати. Чи ти маєш кращу ідею?

— Можемо почекати, доки чари припинять діяти, й подумати над цим із пані Целіною.

— Тоді може бути пізно.

— Не подобається це мені… — Тамара все ще сумнівалася.

— Це нікому не подобається, — Хуберт вдивлявся удалечінь поглядом мученика.

Дівчина зітхнула.

— Ну добре. А звідки впевненість, що вони увійдуть у підвал удвох? Може, піде тільки один?

— Вони все роблять разом.

— Крім того, одній людині важко винести кілька інструментів, — додала Ніна.

— А що із ключем?

— Я вже казав, ми візьмемо його в кімнаті пані Целіни, — терпляче пояснював Хуберт.

— Ні, я не маю на увазі ключ від дверей. Я про ті ґрати, за якими сидів янгол.

— Зараз, коли крилатого немає, ключ у замку, — Ніна згадала останній свій візит до підвалу.

— Добре, нехай, — Тамара хитнула головою. — Хоча мені здається, що я можу про це пожалкувати.

— Добре, тоді я йду за ключем, — хлопець підвівся.

— Точно, краще зробити це відразу, — Тамара також підвелася, потім глянула на Ніну. — Ти лишайся у саду. Можеш удавати, що загоряєш чи щось подібне. Не крутися по монастирю, бо Сташек і Тимек щось запідозрять.

— Але…

— Не переймайся, ми зі всім упораємося, — запевнив Хуберт. — А поки подумай, де може бути янгол з підвалу.

— Я вже над цим думала, — буркнула Ніна. — І мені нічого не спало на думку. Бо де б ви заховали янгола?

— Мертвого чи живого? — Тамара знову звела брови.

Ніна дивилася, як вони йдуть до входу в монастир. Ще недавно вона дуже хотіла, щоби хтось зняв із неї відповідальність, але тепер не відчувала полегшення. «А якщо Тамарі не вдасться?» — думала весь час. Але подруга мала рацію: краще, аби Сташек і Тимек не бачили Ніну, бо тоді можуть щось запідозрити. Хуберт умів приховувати свої почуття, але не Ніна: з її обличчя напевне відразу все стане зрозуміло.

Вона рушила до альтанки, взяла підстилку й віднесла до озера. Лежачи, слухала голоси Лідки і Гелі: дівчата грали в бадмінтон. Було тепло, хилило на сон. Ніна зітхнула й перевернулася на живіт. Вона не могла не думати про Тамару, яка, може, саме зараз розмовляє з Тимеком і Сташеком. Навіть вірячи, що подрузі все вдасться, Ніна розуміла: у них залишиться багацько невирішених проблем.

Куди подівся Азкіель?

Чому пані Стефанія не приїздить?