Таємниця покинутого монастиря: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Де знівечений янгол з підвалу?

Що відбувається із Сільвією і Ремігіушем?

Спершу Ніна зосередилася на пані Стефанії. Чому вона не з’явилася? Може, з того берега не видно простирадло у вікні? А може, до неї дістався Азкіель і зачарував або зробив щось гірше…

Дівчинка відчула, як шлунок неприємно стискається. Ні, так думати не можна. Звідки Азкіель міг дізнатися про пані Стефанію? Напевне жінку просто щось затримало, а певніше саме в ці хвилини вона разом із батьком Тамари намагалася вирішити проблему дітей, тому і не зуміла приїхати.

А що зі знівеченим крилатим? Де можна заховати янгола?

Мертвого чи живого?

Це був дурнуватий дотеп, але Ніна не могла відкараскатися від враження, що Тамара несвідомо сказала щось важливе. Чи недавнього в’язня було замордовано Азкіелем? Може, так, а може, для принади вистачить і мертвого тіла — тоді крилатий міг перебувати де завгодно. Навіть бути закопаним у саду, бо мертвому ж не потрібно дихати.

Мертвого чи живого?

Мертвим не потрібно дихати.

Шукаючи янгола, вона обійшла увесь монастир, побувала в підвалі й в господарчих приміщеннях, перевірила всі келії і зали, чиє призначення було їй абсолютно незрозумілим. Вона зазирнула навіть у комору для мітел. Але чи насправді вона не оминула жодного місця? Ніна мала неясне враження, що вона про щось забула, що щось тут має бути ще…

Її все більше охоплювала сонливість, утома вигравала в неспокою. За хвилину вона вже спала.

Прокинулася, коли хтось трусонув її за плече. Над нею схилилася Лідка — вже не в бабчиному костюмі, а в мішкуватому коричневому платті.

— Обід, — сказала вона лаконічно.

Ніна встала. Звук гонгу розносився у літньому повітрі далеко, небо ще залишалося ясним, без сліду хмар. Це її дещо заспокоїло. Якщо Тамарі не вдалося, відсутність дощу означала, що вони мають час принаймні до вечора.

Вона побігла слідом за Лідкою, яка раз у раз озиралася на неї.

За столом уже сиділи всі, окрім Сташека, Тимка й Тамари. Ніна послала Хуберту питальний погляд, а він легенько, майже непомітно хитав головою. Що це значило — «не знаю» чи «не вдалося»? Дівчинка всілася, відчуваючи, як скрутило живіт. За хвилину до їдальні увійшла Тамара.

Сама.

І послала Ніні посмішку.

Ніна полегшено зітхнула.

— А де Сташек і Тимек? — запитала пані Целіна, обводячи поглядом зібраних за столом. — Чи хтось їх бачив?

Ніна відразу відчула, що паленіє. Опустила погляд, бо вина була чітко прописана на її обличчі. На щастя, цього, здається, ніхто не помітив.

— Може, вони знову загубилися, — сказала нахабно Тамара.

— Ну що ж, не станемо на них чекати. Просто скажу Сільвії, щоби вона залишила щось для них на кухні.

Вони помолилися і почали їсти. Скориставшись штовханиною, що зчинилася при розливанні помідорового супу, Тамара нахилилася до вуха Ніни.

— Усе нормально, — прошепотіла дівчина. — Сидять у підвалі. Я потім занесу їм бутерброди і компот.

— Дякую.

Ніна скуштувала суп. Він був добрим, схоже, сьогодні випало чергувати тому, хто вмів готувати. Елізі? Можливо, хоча Ніна вже в цьому заплуталася.

Вона підвела голову й обережно глянула на пані Целіну. Руки опікунки трохи тремтіли, коли вона підносила ложку до рота. Час від часу кидала неспокійні погляди туди, де мали б сидіти Тимек і Сташек, і тоді на її обличчі проступав справжній переляк. Інші також здавалися занепокоєними. Артур говорив дещо голосніше, ніж треба, Маріуш мовчав іще затятіше, ніж зазвичай, близнючки часом перешіптувалися, нервово роззираючись навколо, а Еліза ні з грушки ні з петрушки дала прочуханки переляканій Малгосі за якийсь дріб’язок. Тільки дві особи за столом зберігали спокій: Яцек, котрий і світу не бачив поза власною тарілкою (якось сказав, що помідоровий суп — його улюблений), і Лідка, яку, схоже, оберігала її віра в Бога.

Ніна все сильніше розуміла, що має рацію: чари перестають діяти.

— Сільвія сказала мені, що зник мішечок солі, — почала пані Целіна. — Чи хтось про це знає? Лідко?