Ява IX
Хлестаков і Йосип з чорнилом та папером.
Хлестаков. Ну що, бачиш, дурню, як мене вітають та пригощають? (Починає писати.)
Йосип. Так, слава Богу! Тільки знаєте що, Іване Олександровичу?
Хлестаков. А що?
Йосип. Виїздіть звідси. Їй-богу, вже пора.
Хлестаков (пише). Ет, дурниці! чому?
Йосип. Та так. Бог з ними з усіма! погуляли тут деньків зо два, — ну й годі. Що з ними довше зв’язуватись? Плюньте на них! трапиться часом: якийсь інший наскочить. Їй-богу, Іване Олександровичу! А коні тут добрі: от би помчали!..
Хлестаков (пише). Ні. Мені ще хочеться пожити тут. Нехай завтра.
Йосип. Та що там завтра! їй-богу, поїдемо, Іване Олександровичу. Воно хоч і велика шана вам, та проте, знаєте, краще швидше виїхати: адже вас, справді, за когось іншого вважають… Та й батенько гніватимуться, що так забарилися… Так би, їй-богу, помчали! А коні тут добрі дадуть.
Хлестаков (пише). Ну, гаразд. Віднеси тільки спочатку цього листа, та, мабуть, заразом і подорожну візьми. Та, дивись, щоб коні добрі були! Візникам скажи, що я даватиму по карбованцю; щоб так, як фельд’єгеря[46], мчали! і щоб пісень співали! (Лише далі.) Уявляю, Тряпічкін помре зо сміху…
Йосип. Я, пане, відправлю його з тутешнім служкою, а сам краще вкладатимусь, щоб не гаяти часу.
Хлестаков (пише). Гаразд. Принеси тільки свічку.
Йосип (виходить і говорить за сценою). Ей, слухай-но, хлопче! віднесеш листа на пошту, і скажи поштмейстерові, щоб він прийняв без грошей, та скажи, щоб миттю привели панові найкращу тройку, кур’єрську; а прогону, скажи, пан не платить[47]: прогін, скажи, мовляв, казенний. Та щоб не барились, а не то, мовляв, пан сердиться. Стривай, ще лист не готовий.
Хлестаков (пише далі). Цікаво знати, де він тепер живе — на Поштамтській чи на Гороховій? Адже він теж любить часто переїздити з квартири і не доплачувати. Напишу навдалу на Поштамтську. (Згортає й надписує.)
Йосип приносить свічку. Хлестаков запечатує. В цей час чути голос Держиморди: «Куди лізеш, борода? Кажуть тобі, нікого не велено пускати».
Хлестаков (дає Йосипові листа). На, віднеси.
Голоси купців. Допустіть, голубчику! Ви не можете не допустити. Ми в справах прийшли.
Голос Держиморди. Геть, геть! Не приймає, спить.
Галас збільшується.
Хлестаков. Що там таке, Йосипе? Подивися, що за галас.
Йосип (дивиться у вікно). Купці якісь хочуть зайти, та не впускає квартальний. Махають паперами: мабуть, вас хочуть бачити.
Хлестаков (підходить до вікна). А що вам, люди добрі?
Голоси купців. До твоєї милості прийшли. Звеліть, пане, просьбу прийняти.
Хлестаков. Пустіть їх, пустіть! хай ідуть, Йосипе, скажи їм: хай ідуть.
Йосип виходить.
Хлестаков (бере через вікно просьби, розгортає одну з них, читає: «Його Високоблагородному Світлості Панові Фінансову від купця Абдуліна…» Чорт знає що: і чину такого нема!
Ява Х
Хлестаков і купці з кошиком вина й цукровими головами.
Хлестаков. Що вам, люди добрі?
[46] * Фельд’єгер — військовий або урядовий кур’єр для доставки особливо важливих документів.
[47] * …прогону… не платить… — Тобто не платить за проїзд.