Хлестаков. Знаєте що: позичте мені їх…
Амос Федорович (поквапливо). Аякже, аякже… З великою радістю. (Набік.) Ну, сміливіше, сміливіше! виручай, Пречистая Мати!
Хлестаков. Я, знаєте, в дорозі витратився: те та се… Але я вам із села відразу ж надішлю!
Амос Федорович. Та прошу вас! як це можна! і без того це така честь… звісно, слабенькими моїми силами, ретельністю і щирістю до начальства… постараюся заслужити. (Підводиться зі стільця, струнко, руки по швах.) Не смію більше турбувати своєю присутністю. Чи не буде якого наказу?
Хлестаков. Якого наказу?
Амос Федорович. Я розумію, чи не дасте якогось наказу тутешньому повітовому суду?
Хлестаков. А навіщо? Адже мені ніякої потреби тепер у цьому немає; ніякої. Дуже дякую.
Амос Федорович (кланяючись і виходячи, набік). Ну, місто наше!
Хлестаков (коли суддя вийшов). Суддя — хороша людина!
Ява IV
Хлестаков і поштмейстер, входить виструнчившись, у мундирі, притримуючи шпагу.
Поштмейстер. Маю честь рекомендуватися: поштмейстер, надвірний радник Шпекін.
Хлестаков. А, милості просимо. Я дуже люблю приємне товариство. Сідайте. Адже ви тут постійно живете?
Поштмейстер. Так точно.
Хлестаков. А мені подобається це місто. Звичайно, людей не так багато — ну, що ж? Це ж не столиця. Правда, — це ж не столиця?
Поштмейстер. Чистісінька правда.
Хлестаков. То ж тільки в столиці бонтон[43] і нема провінціальних гусаків. Як ви гадаєте: адже ж так?
Поштмейстер. Так точно. (Набік.) А він, одначе, аж ніяк не гордий; про все розпитує.
Хлестаков. Але ж, одначе, признайтесь, адже і в маленькому місті можна прожити щасливо?
Поштмейстер. Так точно.
Хлестаков. На мій погляд, що треба? Треба тільки, щоб тебе поважали, любили щиро — адже ж так?
Поштмейстер. Цілком справедливо.
Хлестаков. Я, правду казавши, радий, що ви однієї думки зі мною. Мене, звичайно, назвуть диваком, але в мене такий характер. (Дивиться йому в очі, говорить сам собі.) А попрошу я в цього поштмейстера в борг! (Голосно.) Який дивний зі мною випадок: у дорозі зовсім витратився. Чи не можете ви мені дати триста карбованців у борг?
Поштмейстер. Чому ні? вважатиму за величезне щастя. От, прошу вас. Від душі готовий служити.
Хлестаков. Дуже вдячний. А я, признаюся, до смерті не люблю відмовляти собі в дорозі — та й навіщо? Чи ж не так?
Поштмейстер. Так точно. (Підводиться, виструнчується і підтримує шпагу.) Не смію далі турбувати своєю присутністю… Чи не буде якихось зауважень щодо поштового управління?
Хлестаков. Ні, нічого.
Поштмейстер кланяється й виходить.
Хлестаков (закурюючи сигару). Поштмейстер, мені здається, теж дуже хороша людина. Принаймні послужливий; я люблю таких людей.
Ява V
[43] * Бонтон — вишуканість поводження, світськість (від фр. «хороший тон»).