Хлестаков і Лука Лукич, який ніби аж виштовхується з дверей. Позад нього чути майже голосно: «Чого боїшся?»
Лука Лукич (виструнчується, тремтячи й притримуючи шпагу). Маю честь рекомендуватися: смотритель училищ, титулярний радник Хлопов.
Хлестаков. А, милості просимо. Сідайте, сідайте. Чи не хочете сигарки? (Подає йому сигару.)
Лука Лукич (сам собі, нерішуче). От тобі й маєш! Цього вже я ніяк не сподівався. Брати чи не брати?
Хлестаков. Беріть, беріть; це сигарка добра. Звісно, не те, що в Петербурзі. Там, батеньку, я покурював сигарочки по 25 карбованців сотенька, просто, ручки собі потім поцілуєш, як викуриш. От і вогонь, запалюйте. (Подає йому свічку.)
Лука Лукич пробує запалити і весь тремтить.
Хлестаков. Та ви не з того кінця!
Лука Лукич (з переляку впустив сигару, плюнув і, махнувши рукою, сам собі). От чорт! погубила проклята полохливість!
Хлестаков. Ви, як я бачу, не охочі до сигарок. А я, признаюсь: це моя слабість. От іще щодо жіночої статі, ніяк не можу бути байдужим. Як ви? Які вам більше до вподоби — брюнетки чи блондинки?
Лука Лукич від здивування не знає, що сказати.
Хлестаков. Ні, скажіть одверто: брюнетки чи блондинки? Лука Лукич. Не смію знати.
Хлестаков. Ні-ні, не відмовляйтесь! Мені неодмінно хочеться знати ваш смак!
Лука Лукич. Насмілюсь доповісти… (Набік.) Ну, й сам не знаю, що кажу.
Хлестаков. А! а! не хочете сказати. Напевно, вже якась брюнетка серце вам колупнула. Правда, колупнула?
Лука Лукич мовчить.
Хлестаков. А! а! почервоніли! бачите, бачите! Чому ж ви не кажете?
Лука Лукич. З переляку, ваше бла… превосх… сіят… (Набік.) Продав проклятий язик! продав!
Хлестаков. З переляку? А в мене в очах, справді, щось є таке, що лякає. Принаймні я знаю, що жодна жінка не може їх витримати; чи не так?
Лука Лукич. Так точно.
Хлестаков. От зі мною предивний випадок: у дорозі зовсім витратився. Чи не можете ви мені дати триста карбованців у борг?
Лука Лукич (хапаючись за кишені, про себе). От буде, як нема! Є, є. (Виймає й дає, тремтячи, асигнації.)
Хлестаков. Сердечно дякую.
Лука Лукич (виструнчився, притримує шпагу). Не смію далі турбувати присутністю.
Хлестаков. Прощавайте.
Лука Лукич (летить з кімнати майже бігом і говорить набік). Ну, слава Богу! може ж, не зазирне в класи.
Ява VI
Хлестаков і Артем Пилипович, виструнчився й притримує шпагу.
Артем Пилипович. Маю честь рекомендуватися: попечитель богоугодних закладів, надвірний радник Земляніка.
Хлестаков. Здрастуйте, дуже прошу сідати.
Артем Пилипович. Мав честь супроводжувати вас і вітати особисто у довірених моєму доглядові богоугодних закладах.