Пансіонат «Мірамар»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Я відчинив двері. Дівчина ввійшла, тримаючи в руці невеличкий пакунок. Чорна одіж огортала її від шиї до п’ят. Роззирнувшись, дівчина спитала:

— А де ж пані?

— Зараз прийде. Посидь…

Зухра всілася на стілець, поклавши пакунок собі на коліна. Я повернувся до свого крісла і заходивсь розглядати несподівану гостю. Милувався її доладною статурою, тонкими рисами обличчя, квітучим рум’янцем.

Усе це приносило мені справжню насолоду. Хотілося побалакати з нею і я спитав:

— Ти сказала, що тебе звуть Зухра?

— Авжеж, Зухра Саляма.

— Звідки ти, Зухро?

— Із Зіядії.

— Ти домовлялася з господинею?

— Ні.

— Але ти її знаєш?

— Еге ж.

Я зроду не зустрічав такої красуні.

— Ти давно живеш в Александрії?

— Я тут не живу, але буваю з батьком.

— А як ти познайомилася з пані Маріанною?

— Батько привозив їй сир, масло, курей. Інколи я допомагала йому.

— Зрозуміло. Отож, Зухро, зараз ти хочеш замінити батька?

— Ні.

Зухра дивилася повз мене, й складалося враження, наче вона боїться прохопитися зайвим словом.

— Завдяки твоїм молитвам, я став чоловіком, — сказав я, цілуючи її міцну руку. — Поїдьмо разом до Каїра.

— Хай благословить тебе Аллах і пошле тобі свою благодать, — відповіла вона, дивлячись на мене з ніжністю. — Я не покину цей дім. У ньому минуло все моє життя.

Старий дім з облупленими стінами, підбитими вітром, просякнутими бризками морських хвиль. Уздовж берега тяглися купи викинутої на суходіл риби, і її дух заполонив увесь будинок.

— Але як ти житимеш тут сама самотою?

— Зі мною творець дня і ночі!

У передпокої озвався знов дзвоник, і Зухра побігла відчиняти. Маріанна неабияк здивувалася, завбачивши гостю.

— Зухра?! Це неймовірно!

Дівчина поцілувала їй руку, геть зашарівшись від радісного збудження.

— Як чудово! Я рада тебе бачити, нехай Аллах буде милосердним до твого батька! Ти, певно, вже одружилася, Зухро?