Пансіонат «Мірамар»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Зухра метнула на нього гнівний погляд. Її лице аж пополотніло. Вона розчепірила два пальці й рішуче заявила:

— Я виштрикну очі кожному, хто хоч слово скаже криве.

— Зухро, ти не зрозуміла: це був жарт! — вигукнула Маріанна.

— Він справді жартує, — мовив я і обернувся до Талаби Марзука: — Не блазнюй з дівчиною, шановний!

— А це вже дурниці! — відповів зневажливо Талаба Марзук.

Бурштинові очі, міцні щічки-полунички, ямочка на підборідді. Ця дівчина могла б бути моєю онукою.

— Ти, пане, ще довго тут житимеш? — питає Зухра. Вона принесла мені в кімнату пообідню каву.

— Я тепер тут завжди житиму.

— А де твоя сім’я?

— В мене нікого немає, крім тебе, — відповідаю я, сміючись.

Дівчина віддячує мені щирою радісною усмішкою.

В Зухри маленькі мозолясті долоньки й широкі ступні.

Якось вона сказала мені:

— Талаба Марзук — дуже важка людина.

— Він відома людина, — відповів я, — нещасна і хвора.

— Не складе собі ціни, мов паша якийсь, а їхній час давно минув.

Ці слова викликали в моїй пам’яті спогади про давноминулі роки.

Зухра пам’ятала навіть горілку, яку купувала колись давно.

— Щоразу коли питаю в магазині спиртне, — казала вона, — всі дивляться на мене й посміхаються.

«Хай береже тебе Аллах», — думаю я.

Що за гамір? Голоси неначе знайомі, однак надміру крикливі. Що там коїться за дверима? Годинник показує п’яту пообіді.

Я виліз із постелі, накинув халат і вийшов з кімнати. Відчиняючи двері вітальні, я встиг помітити, як Талаба зайшов до своєї кімнати.

У вітальні сиділа, ледь не плачучи, похмура Зухра. Біля неї стояла вкрай розгублена Маріанна. Що тут трапилося?

Побачивши мене, Маріанна стрепенулася:

— Зухрі здалося щось негарне, пане Аміре.

Дівчина схлипувала.

— Він хотів, щоб я йому зробила масаж! — пояснила вона мені.

— Ти нічого не зрозуміла, — перебила її Маріанна, — чоловік хворий і йому необхідний масаж, про це всі добре знають. Щороку він їздить до Європи. Але якщо ти проти, ніхто не змушує тебе це робити.

— Я ніколи не чула про таке, — агресивно відповіла Зухра. — Побачила його на ліжку напівголого, коли зайшла в кімнату прибрати!

— Послухай, Зухро, він стара людина, старіша за твого батька. Ти нічого не зрозуміла. Піди причепурися й викинь це з голови.