Пансіонат «Мірамар»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Тільки не одягай її занадто яскраво.

— Хочеш, щоб і далі ходила, як селючка?

— Ні, рідненька, проте вона така красуня, зважай на це…

— Я ж не сліпа, пане Аміре, дівчинка справді гарненька.

Невдовзі Зухра вешталася будинком у новій доладній сукні, яка підкреслювала її форми, раніше приховувані широкою і довгою до п’ят чорною джалабією. Своє пишне волосся дівчина ретельно розчесала на проділ і заплела в дві товсті коси.

Талаба Марзук довго слідкував за нею хижим поглядом, а коли вона вийшла, нахилився до мене і стиха мовив:

— Не я буду, якщо наступного року її не побачать у казино «Жанфуаз» чи в Монте-Карло.

— На все воля Божа.

Коли дівчина знову ввійшла, Талаба-бек грайливо спитав у неї:

— У тебе, певно, в жилах тече трохи європейської крові?

Зухра вражено сіпнулась і запитливо подивилася на мене. Я бачив, що вона не полюбляє колишнього багатія.

— Він пожартував, Зухро. Думаю, хотів тебе похвалити. — Я всміхнувся: — Я ж бо теж один з твоїх прихильників.

Дівчина зраділа.

Коли Зухра закінчувала поратися по господарству, Маріанна щоразу кликала її посидіти з нами разом у вітальні. Зухра слухняно сідала дещо оддалік від нас — під ширмою і починала уважно прислухатися. Поволі я почав прилучати її до наших бесід.

Того вечора вона нарешті переповіла нам свою історію, яку ми загалом знали й раніше.

— Мене хотів заарканити сестрин чоловік, — сказала вона. — Але для чого це мені — я сама давала собі раду.

— Хіба тобі було не важко, Зухро?

— Та ні, я, слава Аллахові, здорова. Ще жоден чоловік не спромігся перебороти мене в роботі — ні в полі, ні на базарі.

— Але ж чоловіки не лише торгують чи орють ниву, — засміявся Талаба Марзук.

— Я можу робити будь-яку чоловічу роботу, якщо треба, — впевнено відповіла дівчина.

Я вірив кожному її слову.

— Зухра не маленька, — відізвалася Маріанна. — Вона часто супроводжувала свого батька в місто.

— Я дуже любила татка, — гірко зітхнула Зухра. — Ось дід мій, той лише думає, як би мене використати для свого гаманця.

Однак Талаба Марзук не збирався складати зброю, він підшукував ще один аргумент:

— Якщо вже ти все вмієш робити по-чоловічому, то скажи — чому втекла звідти?

Я вирішив прийти дівчині на допомогу:

— Послухай, Талаба-беку, чи тобі розповідати про те, що в селі панують усталені звичаї, суворі традиції, там належить без слів підкорятися волі старших. Дівчина або повинна була одружитися з дідуганом і стати його служницею, або втекти.

Зухра вдячно поглянула на мене.

— Довелося кинути землю, — з жалем промовила вона.

— Однак тепер базікатимуть усяке, мовляв, ти втекла зовсім з іншої причини, — закинув раптом Талаба Марзук.