Пансіонат «Мірамар»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Але чому в статтях ви так мало уваги приділяли головним соціальним проблемам?

Я розсміявся.

— Почав свою кар’єру з Аль-Азхара, тому немає нічого дивного в тому, що я все робив, як маазун[3], котрому відвели роль примирника Сходу із Заходом!

— А чи не здається вам дивним те, що ви виступали і проти братів-мусульман, і проти комуністів — їх-бо партії протилежні?

— Був час вагань. А потім почалась революція.

— Й тоді ви перестали вагатися?

Я кивнув головою. Однак знав, що мої сумніви, які не могла спростувати ні партія, ні революція, залишилися зі мною, і тому мовчки проказав собі молитву, яку не знає жодна душа на світі.

Ці блискучі, дотепні молодики додали клопоту Маріанні. Та й для Зухри прибавилось роботи, хоча вона не скаржилася. А Талаба Марзук заявив:

— Мені жоден з них не подобається.

— І Хусні Алам? — спитала Маріанна.

— Найнебезпечніший серед них Сархан аль-Бухейрі, — вів своє Талаба-бек. — Він використовує революцію в особистих цілях. Каже нам, що він з родини аль-Бухейрі, про яку ніхто не знає. Кожен, хто народився в провінції аль-Бухейрі, вважається Бухейрі, навіть Зухра може називатися Зухрою аль-Бухейрі.

Ми з Маріанною засміялися: щойно повз нас пробігла Зухра, прекрасна, мов свіжа троянда, — вона поспішала у своїх справах. Вже здаля майнула її блакитна хусточка і сірий костюм, подарований Маріанною.

Я знову взяв ініціативу до рук:

— Мансур Бахі — розумний хлопець. Мені здається, він з тих, хто мовчки робить свою справу. Він же вийшов з революції…

Виходячи з ванної, я побачив у коридорі Зухру й Сархана аль-Бухейрі — вони про щось між собою шепотілися. Угледівши мене, Сархан почав казати надміру голосно, неначе відповідав на запитання дівчини. Я пройшов до своєї кімнати, вдавши, що не помітив їх. Однак насправді мене охопило хвилювання: як уберегти Зухру, коли довкола неї крутиться стільки парубків?

Щойно дівчина принесла мою ранкову каву, я спитав у неї:

— Куди ти ходиш недільними вечорами?

— В кіно, — відповіла вона весело.

— Сама?

— З пані.

— Хай вбереже тебе Аллах, — задоволено промовив я.

— Не хвилюйся за мене, — посміхнулася Зухра, — я вже не маленька.

— Ти ще дівчинка, Зухро.

— Кажу — ні! Коли доведеться, я зможу себе вести по-чоловічому, побачиш.

Я підійшов до неї впритул:

— Зухро, ці молодики не знають міри в своїх бажаннях. Ну, а наскільки вони серйозні…

Я клацнув пальцями, шукаючи відповідного слова, однак вона випередила мене:

— Батько мені про все розповідав.

— Я справді люблю тебе й боюся за тебе.

— Розумію. Я не знаю кращої за тебе людини. Я теж тебе люблю.

[3] Маазун — особа, яку шаріатський суд наділяє прерогативами укладати шлюби.