Пансіонат «Мірамар»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

А я зроду не чув, щоб ці слова казалися так щиро і ніжно.

Ми були у вітальні вдвох. Маріанна, як завжди, сиділа на дивані під фігурою Діви Марії в глибокій задумі. Небо затягло важкими хмарами, шаліла злива, що почалася ще опівдні. Раз у раз блискало й бив грім.

— Пане Аміре, — озвалася Маріанна, — передчуваю щось негарне…

Я сторожко поглянув на жінку.

— Зухра! — з обуренням у голосі мовила вона й, помовчавши хвилину, докинула: — Сархан аль-Бухейрі!

У мене стисло груди, але я стримався.

— Що ти маєш на увазі? — спитав я якомога простодушніше.

— Ти добре знаєш що!

— Але дівчина…

— Я ніколи не помиляюся!

— Вона чесна й щира дівчина, рідненька Маріанно.

— Мене це не обходить, але я не люблю, коли за моєю спиною хтось робить свої справи. Зухра або повинна залишитися невинною дівчиною, або слухатися тебе. Я добре розумію, чого ти домагаєшся, стара вороно…

Мені наснилася демонстрація на майдані Аль-Азхар, яку колись розігнали були англійці. Я прокинувся, а в вухах не стихали крики та постріли. Однак це виявилося зовсім інакше — гомін наших мешканців за моїми дверима. Я накинув халат і, стурбований, вийшов. У вітальні зібралися всі, хто, як і я, хотіли дізнатися, що сталося.

Розлютований Сархан аль-Бухейрі пов’язував краватку на білій сорочці, сполотніла від гніву Зухра, важко дихаючи, обсмикувала складки своєї сукні. В цей час Хусні Алам у халаті відчиняв двері, тягнучи за собою якусь жінку, що репетувала й лаялася, навіть спромоглася плюнути в обличчя Сархана аль-Бухейрі, перш ніж Хусні витурив її за двері.

— Який жах! — вигукнула господиня. — Це що ж твориться в моєму домі?! Ні! Ні! Ні!

Вітальня спорожніла. Ми залишилися втрьох — я, Маріанна і Талаба Марзук.

— Що тут трапилося? — Я прийшов остаточно до тями.

— Я бачив не більше, ніж ти, — відповів Талаба Марзук.

Маріанна подалася до Сархана з’ясувати подробиці.

— Наш друг аль-Бухейрі виявився бабієм, — кинув Талаба Марзук.

— Чому ти так думаєш?

— А ти хіба не бачив оту жінку, що плюнула йому в пику?

— Хто та дивна особа?

— Це жінка — цього досить! — засміявся Талаба-бек. — Жінка, що хоче повернути додому свого чоловіка, — додав він весело.

До вітальні зайшла все ще збуджена Зухра й, не чекаючи запитань, почала розповідати:

— Відчиняю двері панові Сархану, коли гульк — за ним слідком ота: він навіть її не помітив. І що тут почалося — справжнє побоїще…

Маріанна, що повернулася допіру, пояснила:

— Ця дівчина — його наречена чи хто там. Я добре не второпала.

Отож все стало на свої місця, як я й думав.

Однак Талаба Марзук підступно спитав: