Пансіонат «Мірамар»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Все це не так просто, як ти думаєш, — перебила вона мене. — Що мені робити? Я його кохаю.

— Що робити? — вона сумно дивилася на мене.

— Ти вважаєш, він обманює тебе?

— Ні, він теж любить мене, але повсякчас каже про якісь труднощі, якісь проблеми.

— Але якщо людина кохає…

— Він любить мене, — повторила вона вперто, — однак постійно каже про труднощі.

— Але якщо ви кохаєте одне одного, ти сама повинна знати, що робити.

— Авжеж, я звичайно знаю, що треба робити, але не можу цього зробити.

— Ходімо, — прошепотіла Маріанна, — прийшли родичі Зухри.

Ми пройшли вдвох до вітальні. Там сиділи сестра Зухри зі своїм чоловіком. Посередині кімнати стояла Зухра і дивилася на них рішуче.

Першим тишу порушив чоловік.

— Це добре, що ти прийшла до пані, але ганьба, що ти втекла! — мовив він.

— Ти зганьбила нас на все село! — підхопилася сестра.

— Я вільна і нікому нічого не винна! — гнівно сказала Зухра.

— Якби твій дід зміг приїхати сюди!

— У мене немає нікого після смерті батька.

— Посоромся казати таке. Дід хотів віддати тебе за поважну людину.

— Він хотів мене продати!

— Аллах тобі простить… Їдьмо додому…

— Я не повернуся.

Чоловік хотів щось сказати, однак Зухра випередила його.

— А твоє взагалі тут не кується й не мелеться! Я працюю тут, а не гуляю, й живу на зароблені гроші!

Мені здалося, що вони ладні виказати своє ставлення й до пані, і до її пансіонату, і до фігурки Діви Марії, однак не стали цього робити.

— Зухра — дочка людини, яку я поважала. Я її маю за рідну дочку, — озвалася Маріанна. — Якщо вона захоче залишитися, буду рада.

Вона подивилася на мене, шукаючи підтримку.

— Подумай, Зухро, і вибирай! — мовив я.

— Я ніколи не повернуся туди, навіть якщо воскреснуть мертві! — рішуче заявила дівчина.

Прихід родичів Зухри закінчився для них невдачею. Вже перед дверима сестрин чоловік кинув їй у вічі:

— Тебе вбити мало!

Вони пішли, а ми ще довго не знаходили собі місця.