Пансіонат «Мірамар»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— А як там опинилася Зухра?

— Я хотіла їх помирити, а вона кинулася з кулаками на мене! — відповіла дівчина.

— А ти справжній боксер, Зухро! — похвалив її Талаба Марзук.

— Годі вам, — утрутився я. — Давайте змінимо тему розмови.

Я саме сидів у кріслі, закутавшись халатом, підтягши до себе лампу, і читав Коран, коли почувся легенький стукіт у двері.

— Ввійдіть.

До кімнати ввійшла Маріанна й усілася переді мною на стільчику. За вікном знову лив дощ, у кімнаті панував морок, і було важко збагнути, котра година.

— Я хочу тобі дещо повідомити, одну дивовижну новину, — мовила Маріанна, ледве стримуючи сміх.

Я відклав Коран і буркнув:

— Ну, кажи хутчій, рідненька…

— Зухра вирішила вчитися…

Я дивився на жінку, нічого не тямлячи.

— Справді, вона хоче вчитися. Допіру повідомила мене, що буде щодень ходити до школи, на одну годину.

— Це справді дивовижа…

— У нашому будинку живе вчителька, що на п’ятому поверсі, і Зухра домовилася про все з нею.

— Справді, дивовижне рішення!

— Особисто я нічого не маю проти. Шкода лише її грошей — муситиме платити за уроки вчительці.

— Це дуже шляхетно з твого боку, Маріанно, але я однаково здивований!..

Коли Зухра принесла мені післяполудневу каву, я спитав:

— Лисичко, чого ти ховаєшся від мене з такими новинами?

— Я нічого не приховую від тебе, — зашарілася дівчина.

— Ти захотіла вчитися? Скажи, як це спало тобі на думку?

— Зараз усі дівчата вчаться. Таких, як я, багато.

— Але ж раніше ти про це й не думала? — я життєрадісно засміявся. — Раніше ти казала мені, що гарніша від інших, хоча й не така освічена… Було таке?

Зухра світилася радістю.

Я витримав паузу.

— Але це ще не все, — по хвилі докинув я.

— Про що ти?

— Про нашого друга Сархана аль-Бухейрі…

Вона почервоніла.