ФРЕДЕРІК. Арелю, йдеться про мою честь.
АРЕЛЬ. І про мої гроші.
ФРЕДЕРІК. Яка вражаюча дріб'язковість! Та як ти смієш порівнювати мою честь і свої гроші? Коли я обирав цей фах, то хотів зануритися в мистецтво, а по твоїй милості я бабраюсь у багні. (Показуючи на Фірмена, який щойно ввійшов). Видай суму Фірмену.
АРЕЛЬ. Пане Фредеріку, я не буду платити ваші гральні борги. Уперше, двадцять років тому, цей фокус вам удався, але вдруге я не попадусь. До речі, нагадую вам, що вже минуло двадцять років, як ви заборгували мені чотири тисячі франків.
ФРЕДЕРІК. Чотири тисячі франків? Двадцять років? А подейкують, що ціни ростуть. (Показує на Фірмена). Тридцять ліврів.
АРЕЛЬ. Ні.
ФРЕДЕРІК. Дуже добре.
ФРЕДЕРІК. Антуане, що ми граємо сьогодні ввечері? Я вже не пригадую.
АНТУАН, ПОМРЕЖ. Ми граємо «Двадцять років, або Життя невдахи».
ФРЕДЕРІК. Справді? І яка ж у мене перша репліка?
АНТУАН, ПОМРЕЖ. «Дорога дружино, я бажаю вам доброго дня!».
ФРЕДЕРІК. Як ти кажеш? «Дорога дружино, я… я…».
АНТУАН, ПОМРЕЖ. «…я бажаю вам доброго дня».
ФРЕДЕРІК. …доброго дня. А потім?
АНТУАН, ПОМРЕЖ. «Я чув, як ви плакали цієї ночі».
ФРЕДЕРІК. Плакала? І це кажу я? Я? (Повертається до Ареля і сповіщає рішуче). Арелю, я втратив пам'ять.
АРЕЛЬ. Я сказав — ні.
ФРЕДЕРІК. Арелю, я нічого не пам'ятаю.
АРЕЛЬ. Ні.
ФРЕДЕРІК. Арелю, після мого виходу доведеться опускати завісу.
АРЕЛЬ. Ні.
ФРЕДЕРІК. Арелю, якщо опустять завісу, тобі доведеться повернути публіці гроші.
АРЕЛЬ. Шлях би тебе трафив!
ФРЕДЕРІК (неначебто мозок його знову ожив). О, є… от воно мало-помалу вертається.
…Перша фраза…
…Друга фраза…
…Третя… Ну от, і вся роль.
А чайові бідолашному Фірмену, який бігає з твоїми дорученнями, Арелю?
Невдячний! (протягує руку Кюссонне). Пане?
КЮССОННЕ (він під великим враженням). Барнабе-Гі-Октав де Флері-Момбрез дю Пантель де Сент-Аман.