Фредерік, або Бульвар Злочину: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

ФІРМЕН. Він вважає, що публіка приходить, щоб його побачити і що жінку завше треба примусити почекати.

АРЕЛЬ. Дуже добре. Передайте Пану Фредеріку Леметру, що він з'явиться тільки в другому акті.

АРЕЛЬ. Ми говорили, дорогий пане… пане… (кидає погляд на рукопис) Барнабе-Гі-Октав де Флері-Момбрез дю Пантель де Сент-Аман. (У знемозі). Мабуть, ваші батьки мали вражаючу пам’ять!

КЮССОННЕ. Насправді Барнабе-Гі-Октав де Флері-Момбрез дю Пантель де Сент-Аман — це псевдонім.

АРЕЛЬ (з іронією). Справді?

КЮССОННЕ. І не відчутно, правда?

АРЕЛЬ. Ні секунди!

КЮССОННЕ. В житті мене звати… Кюссонне.

АРЕЛЬ (співчутливо). Життя жорстоке (Пауза). Послухайте, дорогий мій Барнабе-Гі-Октав, я не хочу, щоб ви втрачали час. Який талант, бігме, який талант! Де ви таке відшукали! Ці слова! Ці ситуації! Цю правду!

КЮССОННЕ. Я працюю. Зізнаюсь, що моя посада секретаря у міністерстві Зв’язку (поштовому) лишає мені доста вільного часу для творчості.

АРЕЛЬ. Та годі, однієї праці мало, у вас є здібності. Ліпше сказати, ви володієте тим даром, який усі ми, нещасні директори театрів щоденно марно шукаємо у стосах надісланих рукописів: ви написали п’єсу-яку-зіграють! П'єси рахують тисячами; цікаві п'єси — сотнями, гарні п'єси — десятками; але ви, ви зробили краще, ви подарували світові диво, єдине, неповторне — п’єсу-яка-буде-зіграна.

КЮССОННЕ. Ви хочете сказати, що…

АРЕЛЬ. Я це сказав. Арель не звик повторювати. (Звертається до Фірмена, який щойно ввійшов). Ну, що?

ФІРМЕН. Фредерік Леметр питає, чи про нього говорять у першому акті, у тому, де його немає.

АРЕЛЬ. Постійно.

ФІРМЕН. Тоді він відмовляється від п'єси. Якщо про нього будуть теревенити цілу годину, то йому вже нічого робити на сцені, коли він з’явиться, хіба що піддакувати іншим персонажам.

АРЕЛЬ. Шлях би його трафив!

ФІРМЕН. Він передбачав, що ви це скажете, і просив переказати, що лаятися дуже нечемно.

АРЕЛЬ. Шлях би його трафив, трафив, трафив!

ФІРМЕН. І що немає сенсу повторювати. (Знічений). Я лише передаю.

АРЕЛЬ. Фірмене, ви негайно спуститесь у це кубло і нагадаєте Пану Фредеріку Леметру, що вистава починається за тридцять хвилин, що ми передбачали репетицію, що партнери його чекають, і що він має поважати контракт, підписаний зі мною! Злодій! Сволота! Убивець!

АРЕЛЬ (Кюссонне, грубо). Так про що ми говорили?

КЮССОННЕ. Що ви збираєтесь ставити мою п'єсу.

АРЕЛЬ. О, так, вашу п'єсу! (оволодівши собою, механічно). Який талант, бігме, який талант! Де ви все це відшукали! Ці слова! Ці ситуації! Цю правду! Ваша п'єса, та ми тут лише про неї й говоримо, мій дорогий Кюссонне, так, так, дозвольте мені називати вас Кюссонне, тут усі свої, будьмо простіше, дякую. Ви бачите, що таке театральне життя, дорогенький ви мій, я закохуюсь у вашу п'єсу, передаю її Фредеріку Леметру, він її приймає, і відразу вимагає змін.

КЮССОННЕ. Що? Мова йшла про мою п'єсу?

АРЕЛЬ. Ну, так. І достатньо переробити перші сцени.

КЮССОННЕ. Це неможливо…

АРЕЛЬ. Так-так… Якщо ви трохи посунете…

КЮССОННЕ. Це не має жодного сенсу.

АРЕЛЬ. Навпаки, достатньо на початку дати слово другорядним персонажам — покоївці, лакею, куховарці…