Фредерік, або Бульвар Злочину: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

МАНІРНИЦЯ. Я тобі не вірю.

ФРЕДЕРІК. Я тобі теж. Дивна річ, але цього сезону вчителі співу чомусь не викликають довір'я. (Раптово міняє тон, стає лагідним, чуттєвим, підходить до неї, ніжно обіймає, шепочучи на вушко щось непристойне). Добривечір, моя солоденька. Отже, нині ми вже набавились? Вже поводили чоловіків за ніс, покрутили хвостом на бульварі? Показали ніжку, виходячи з карети? Позалишали свої грайливі посмішки у дзеркалах кав’ярень?

МАНІРНИЦЯ (щаслива і розкута). Так.

ФРЕДЕРІК (звабливо). І скільки ж бісиків ти пускала? Скільки цнотливих поглядів? Скільки хусточок, кинутих мимохіть?

МАНІРНИЦЯ. Десятки.

ФРЕДЕРІК. Отже, вдалий день! Мені потрібно, щоб моя кохана жінка збирала на шляху всі чоловічі бажання, щоб вони обвивали її горло і шию мусліновою хмарою, щоб вона прийшла обважніла, аби упасти мені до ніг.

МАНІРНИЦЯ. Ти тішишся тим, що я подобаюсь, так?

ФРЕДЕРІК. Мені це необхідно.

МАНІРНИЦЯ. Я рідко бачила, щоб чоловік був таким не ревнивим.

ФРЕДЕРІК. І один лише Бог знає, скільки ж ти їх спізнала…

МАНІРНИЦЯ. Нечема!

ФРЕДЕРІК. Вибач. Ні, я не ревнивий.

МАНІРНИЦЯ. Однак ти був таким переконливим в «Отелло»!

ФРЕДЕРІК. То мене загримували.

АНТУАН, ПОМРЕЖ. Пані та панове, слід покинути сцену, перші глядачі вже заходять до залу.

МАНІРНИЦЯ. Побіжу до себе в гримерку. Мені мають надіти перуку, вищу за дзвіницю Нотр-Дам. (Йде, але відразу ж вертається). Але ти мені так і не відповів. Де ти був нині після обіду?

ФРЕДЕРІК. Я ж тобі казав: у мого вчителя співу.

МАНІРНИЦЯ (скептично). У тебе чудовий голос, але співаєш ти фальшиво.

ФРЕДЕРІК. У тім то й річ, уявляєш, скільки у нього роботи зі мною.

АНТУАН. Не варто бути довірливим, пане Фредерік. Про Манірницю багато пліткують.

ФРЕДЕРІК. Справді? І що? Що саме?

АНТУАН. Кажуть, що розвести ноги для неї те саме, що розвести руками.

ФРЕДЕРІК (йому смішно). Я це добре знаю. Гадаєш, я кращий за неї?

АНТУАН (знизуючи плечима). Ну, якщо це вам байдуже… Особисто я не люблю жартувати, коли йдеться про почуття.

ФРЕДЕРІК. Почуття, як ти кажеш, вимагають священної свідомої непорушності; почуття постійне, воно триває, воно кидає свій якір у часі. А я здатний лише для чогось ефемерного, мені вдаються лише емоції.

АНТУАН. А кохання?

ФРЕДЕРІК. Я купую його готовим.

АНТУАН. Проте кохання, таке як у Ромео чи Отелло це ж ваша спеціалізація на сцені, пане Фредерік.

ФРЕДЕРІК. Ото ж бо й воно. Уся любов, на яку я здатен, пішла в мої ролі.

ФРЕДЕРІК. Скажи мені, вона тут?