КЮССОННЕ. Я спробую.
АРЕЛЬ. Гаразд, любий друже, домовились. Будемо ставити ваш перший шедевр! Тож браво! Який талант! Бігме, який талант! Я проведу вас.
КЮССОННЕ (знеможений). Так…
ФРЕДЕРІК. Арелю!
АРЕЛЬ. Що таке?
ФРЕДЕРІК. Ти дещо забув.
АРЕЛЬ. Я?
ФРЕДЕРІК. У нього ще зостався годинник!
АРЕЛЬ. Ну, до завтра, мій любий друже, до завтра.
АРЕЛЬ. Врешті-решт, який ґедзь вас укусив, га? Я преспокійно займаюся нашою майбутньою п'єсою.
ФРЕДЕРІК. Я твій ангел-охоронець, Арелю. Я заважаю тобі стати шахраєм.
АРЕЛЬ. Шахрай… відразу такі гучні слова!
ФРЕДЕРІК (міняє тему). Мій любий Арелю, я тривожусь. Заворушення в Парижі дедалі посилюються. Французи розчаровані у Луї-Філіпі. Навіщо було затівати революцію, щоб знову опинитися біля підніжжя трону… (Побачивши, що Арель його не слухає). Арелю, я кажу тобі про Францію.
АРЕЛЬ. Доста мені Франції, особисто я керую театром!
ФРЕДЕРІК. Арелю, ти можеш сприймати бодай якусь велику ідею?
АРЕЛЬ. Великі ідеї? Це якась епідемія. Кожен покидьок починає тут говорити про великі ідеї, спираючись ліктем на стійку і заливаючи собі горлянку, і ще вважає себе здатним керувати країною.
ФРЕДЕРІК. Така природа французів — громадянськість (почуватися громадянами). Це політика.
АРЕЛЬ. Це претензійність.
ФРЕДЕРІК (уїдливо). Мій любий Арелю, якщо знову почнуться заворушення, у театрах нікого не буде.
АРЕЛЬ (вражений). Ой…
ФРЕДЕРІК. А в протилежному випадку, якщо Луї-Філіп посилить політику репресій, знову введуть цензуру.
АРЕЛЬ. Ой…
ФРЕДЕРІК. І цього разу ти не зможеш викрутитись брехливою рекламою. Пригадуєш свої публікації у газетах минулого року, під час епідемії холери? «Як показали дослідження професорів Меліса і Бордеро, театр „Фолі-Драматік“ — це єдиний зал у Парижі, де холери немає»!
АРЕЛЬ (сварливо). Виникає питання, як ви про це довідались? Ви ж сиділи тоді замкнений у себе вдома і навіть не розкривали пошту.
ФРЕДЕРІК (гарчить). Арелю!
АРЕЛЬ (бурчить). І що з того? Що треба робити?
ФРЕДЕРІК. Республіку!
АРЕЛЬ. Цей Леметр мене згубить! Я забезпечую його ролями, костюмами, кредитами — які тільки схоче, плачу неймовірні гонорари, так тепер він ще й вимагає у мене республіку! (У нестямі). Оце вже зась, дати вам республіку я не зможу!
ФРЕДЕРІК. Звісно, ні, проте ти можеш поставити цю п'єсу, республіканську п’єсу. (Дістає рукопис). «Карл ІІ». Це історія англійського короля, якому відрубали голову на пласі. Уявляєш таку сцену… сокира, смертельна тривога, кат, народ-царебивця…
АРЕЛЬ. І знову буде скандал.