Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Чоловік похитав головою.

— Я вже був у вагоні, а вони всі піднялися сходами.

— Скільки їх було?

Свідок знизав плечима.

— Четверо чи п’ятеро.

Ґреф дістав фотографію шарфюрера Ґюнтера Зіґера з теки, яку він знайшов у картотеці політичної поліції, і посунув її через стіл.

— Цей чоловік був там? — запитав він.

Свідок кинув швидкий погляд на фотографію. Потім він подивився на Ґрефа й кивнув.

Рату доводилося боротися зі сном і нашкрябувати в своєму блокноті безглузді візерунки. Він уже випив п’ять чашок кави. Жодна не працювала належним чином. Остання ніч була довгою, але коли він нарешті ліг у ліжко, то все одно не зміг заснути. Він почав сумувати за коньяком, який ще залишився в Моабіті і який йому знадобився б набагато сильніше на Луїзенуфер. Сьогодні йому неодмінно потрібно було придбати собі пляшку, зараз він не міг без неї. Або він з’їде з глузду щонайбільше через три дні, якщо проведе ще кілька безсонних ночей.

За іронією долі, там був саме усміхнений чоловік! Рат побажав котитися до біса цьому ідіоту та його вічній посмішці, а він, звичайно, був закоханий у Шарлі, навіть якщо вона завжди це заперечувала, коли тільки вперше його побачив. Якийсь час він думав, що цей хлопець пішов. Але він, очевидно, просто чекав, спокійно чекав свого шансу. І тепер він його отримав. Як розрадник вдів. Йому слід було вдарити того хлопця прямо в ніс, чорт забирай!

Ліфт відчинився, і офіціант поставив чашку свіжої кави на антикварний стіл, прибираючи порожню чашку. Рат більше не міг дивитися ані на цей стіл з його візерунками, ані на цей ліфт, ані на ці двері в номер — він ненавидів увесь готель. Але принаймні обслуговування тут було висококласним.

Той факт, що Ґольдштайн заповз до свого номера, як ведмідь, що впав у сплячку, спершу його порадував, він зарахував це як перемогу в їхньому маленькому змаганні, яке почалося з погоні в перший же день. Але водночас Рат уже майже з нетерпінням чекав наступних перегонів. Проте Ґольдштайн, очевидно, не хотів йти далі. Тоді чому ж американець просто не поїхав? Що він ще має тут зробити? Чи він просто хотів приспати своїх сторожових псів, щоб зрештою вдарити ще більш несподівано? Або він вів свої справи, не виходячи зі свого готельного номера, а вони дарма пильнували його тут увесь час?

«Що ж, якщо він не збирається там стріляти чи якимось чином потрапити в антисемітські заголовки, то наша місія виконана», — подумав Рат.

Він випростався. В коридорі дехто з’явився, не Ґольдштайн, проте дехто, хто змусив його раптом прокинутися, швидше, ніж від п’яти чашок кави. Вона не виходила з номера 301, вона йшла коридором, штовхаючи перед собою візок для прання. Рат підвівся й спіймав її, перш ніж вона встигла зникнути в наступному коридорі на тому боці будівлі.

Вона подивилася на нього з подивом, трохи занадто здивовано, як відмітив про себе Рат; ніби вона тільки вдавала цей подив, адже точно знала, на кого саме дивиться.

— Чи можливо, що я вас звідкись знаю? — запитав Рат.

— Якщо ви не зовсім сліпі, ви повинні були бачити мене раніше. Ви сидите тут вже кілька днів, чи не так? Перед ліфтами, — вона кивнула підборіддям у бік столу.

— Я не кажу, що знаю вас звідси, — сказав Рат, і вона запитально поглянула на нього. — Я скажу тільки «Венера». Та «підвал».

Вона не подала жодного знаку.

— Я не розумію, про що ви говорите.

— «Підвал Венери». Ніколи про нього не чули? Нічний клуб. Нелегальний нічний клуб.

— Хіба я схожа на тих, хто відвідує нелегальні місця?

— Я не можу про це судити. Але б’юся об заклад, що бачив вас на сцені «Підвалу Венери» раніше.

Вона підозріло глянула на нього.

— А якби це було й так? Ви намагаєтеся мене шантажувати?

— Мені просто незвично бачити вас тут.

Вона подивилася на нього.

— А я не думала, що ви з тих людей, які часто бувають у таких місцях.

— У мене така професія. Колись я був у поліції моралі.

Вона звела брови.