Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Ґреф подивився Зіґеру в очі, наче міг відшукати в них правду.

— Чи не могли б ви описати цього чоловіка? — запитав він. — Я маю на увазі так, щоб поліцейський художник зміг намалювати його портрет?

Зіґер кивнув, і Ґреф простягнув йому свою візитівку.

— Приходьте на «Алекс» завтра вранці, відділ «А». О десятій. А до того часу я організую для вас художника.

Рат гортав один із кримінальних романів Тома Шарка, який дав йому Червінські. Вони були ідіотськими, але це все ж краще, аніж нудьгувати на самоті. «Привид готелю». Назва пасувала до його роботи. Іноді Рат справді вірив, що вони спостерігають за привидом, настільки рідко Авраам Ґольдштайн з’являвся тут останні кілька днів. Він позіхнув. Десь за годину прийде Червінські й заступить на нічну зміну.

За цілий день у номері 301 мало що відбувалося. Сьогодні йому навіть не принесли сніданок у номер. Рат погортав свій блокнот. Червінські бачив його востаннє близько сьомої вчора ввечері, коли Ґольдштайн по-дружньому привітався з ним, спустився в хол, випив віскі в барі, викурив сигарету, а потім повернувся нагору. Подорож на пів години, як прискіпливо зазначив помічник інспектора.

Схоже, що у Маріон був сьогодні вихідний; коридором пройшла ще одна покоївка, яку Рат не знав, набагато старша й менш приваблива, аніж її вродлива колега, щоб не сказати: неймовірно потворна. Рат мусив посміхнутися. Так і треба американцю! Він майже заздрив йому через Маріон, хоча й не вірив, що Ґольдштайн справді щось із нею затіяв. Але лише одне таке видовище... Рат уявив, як Маріон застеляє ліжко; від цього дійсно було б легше залишатися в номері.

З іншого боку, ця покоївка, що постукала в двері номера 301... Можливо, вона б налякала Ґольдштайна до смерті. Або їй вдасться те, чого не вдавалося берлінській поліції всі ці дні: нарешті вигнати Авраама Ґольдштайна з міста.

Рат спостерігав за нею краєм ока, гортаючи дешевий роман Червінські. Усі риси обличчя жінки були звернені донизу. Потворна і в поганому настрої, Рат усім серцем співчував Ґольдштайну за це видовище. Але американець не відкривав.

Покоївка знову постукала, і Рат був здивований. Американець заснув чи підозрював, що на нього чекає? Жінка брязнула зв’язкою ключів, відчинила двері й увійшла. Рат відклав роман і з цікавістю дивився на двері. Том Шарк остаточно втратив його увагу.

Далі було цікаве розуміння ієрархії у «Ексельсіорі». Спочатку це був трохи старший хлопець, який вийшов з ліфта і попрямував до дверей 301, постукав і зник у номері, щойно двері відчинилися. Не минуло й хвилини, як швейцар Тойбнер поспішно зайшов у коридор і, не кинувши в бік Рата жодного погляду, попрямував тим же шляхом.

А потім раптом почалося справжнє пекло, це було схоже на вулик бджіл, коли одні прилітали, а інші — відлітали. Серед усіх цих людей, які здавалися дуже офіційними й важливими, Рат зміг розгледіти Грюнерта, готельного детектива, і заговорив із ним.

— Що сталося? — запитав він.

— Я б ніколи не подумав, що станеться щось подібне, — сказав Грюнерт. — Коли за ним стежить навіть сама поліція.

— Що ви маєте на увазі?

Грюнерт глянув на нього.

— Проходьте, побачите самі.

Рат боявся найгіршого, коли пройшов у двері номера 301. Ґольдштайн лежав там мертвий у ліжку? Він помер від нудьги, наклавши на себе руки? Чи якийсь ворожий гангстер зумів його вбити? Якийсь фасадний альпініст? Або снайпер, який підстерігав його на даху Ангальтського вокзалу?

Але ані в ліжку, ані у ванні мертвих не було. У розкішному номері було багато людей, але він здавався дивно неживим. Майже стерильним. Хоча ліжко й не було застелене, а кошик для сміття не спорожнили. Рат послідував за Грюнертом у спальню. Готельний детектив підійшов до шафи й відчинив усі двері. Там брязкали порожні вішаки; всі полиці порожньо дивилися на нього.

— Зник, — сказав Грюнерт. — Наш гість просто розчинився у повітрі.

Рату знадобилася хвилина, щоб осягнути ситуацію. І тоді він зрозумів, що у нього проблема. Велика проблема.

Адже це було навіть гірше, ніж мертвий Ґольдштайн. Зник­лий Ґольдштайн.

«Тепер ти нарешті знаєш, що тоді відчувала Шарлі», — подумав Рат і впав на найближчий стілець.

Частина друга. «Кара» 

Полі

Ти був не у Пеклі! Ти був у Чистилищі, мій друже.

Крістофер

Я зовсім забув про Чистилище.

Полі

Невеликий заїзд на шляху до Раю.