Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Але зараз це не має значення, — Шарлі довелося взяти себе в руки, щоб не здаватися надто ейфоричною. — Я встановила особу дівчини-втікачки; думаю, що це лише питання часу, поки я... поки ми її вистежимо. Її звати Александра Райн­гольд, і вона...

Вебер перебив її.

— Це чудово, тож ви знаєте ім’я дівчини, — сказав він таким тоном, що розвіював будь-яку ейфорію, як мертве листя. — Тоді я довірюся вам, щоб ви більше не напружувалися: я навіть знаю, що зробила та дівчина-втікачка.

— Як? — здивувалася Шарлі.

Вебер похитав головою, наче не міг повірити в її тупість.

— Моя люба фройляйн Ріттер... — Вона ненавиділа, коли він говорив з нею так, ця суміш удаваної жалості й презирства, і при цьому голос Вебера звучав так, ніби він це прекрасно усвідомлював. Він похитав головою, почувши ці слова, і повторив їх знову... тоном психіатра, який розмовляє зі своєю пацієнткою. — Моя люба фройляйн Ріттер... Дівчина, яка втекла від вас учора, схоже, є другою половиною дуету грабіжників «КаДеВе». Ви про це чули? Це сталося в суботу. Мертвий хлопчик.

Шарлі відчувала, як кров підступає до її обличчя, їй було гаряче й холодно водночас, вона слухала, як Вебер продовжував, поки він розповідав, що та імпровізована пов’язка, якою дівчина обмотала рану на своїй руці, перш ніж поліцейський фельдшер замінив її чистою марлевою пов’язкою, що цю пов’язку, точніше цей шматок тканини, було відірвано від сорочки мертвого грабіжника. Ганчірку довелося витягати з урни у 81-му відділку, куди вона вже потрапила, але підозра підтвердилася. Тоді поліція провела подальше розслідування стосовно Алекс і виявила, що група крові дівчини збігається з кров’ю, яку грабіжники «КаДеВе» залишили на вітринах з ювелірними виробами. Усе свідчило про те, що поліція випадково схопила невідому особу, яку розшукували по всьому місту, і що ця незнайомка зуміла потім втекти з окружного суду Ліхтенберга, що, звичайно, погано позначається на владі. Шарлі це все чула, але вона відчувала, ніби стояла поруч, а Вебер розмовляв з кимось іншим.

— У будь-якому разі, — підсумував судовий радник, — детектив-інспектор Небе з відділу пограбувань хотів би терміново поговорити з вами. А тоді вам слід звернутися до відділу вбивств...

— Відділу вбивств? — це були перші слова, які вдалося вимовити Шарлі. Чого хотів від вас, колего, відділ «А»?

— До помічника інспектора... Ланге, — продовжив Вебер. — Я б радив вам швидше вирушати в дорогу. Бажано встигнути до того, як «Алекс» закриється.

Судовий радник Вебер більше не намагався приховати свою усмішку.

Райнгольд Ґреф замислено сидів над текою з документами, яку йому надав Бьом. Тека з департаменту внутрішніх справ, політичної поліції. Політики не заводили досьє на Герхарда Кубіцькі, але вони вели досьє на загін СА, членом якого він був кілька місяців. Там були вказані якісь сутички з комуністами, серйозних випадків поки що не було. До цього часу.

Він закрив портфель і відсунув його, подивився на пустий стіл Гереона Рата. Чи справді це було більш захоплююче, ніж сидіти в «Ексельсіорі»? Він хоча б міг подихати там свіжим повітрям, принаймні час від часу. Але Вільгельм Бьом, схоже, більше не хотів випускати його з кабінету, йому постійно приносили нові справи, а старший інспектор їздив містом зі своїм шофером. Йому здавалося, що Райнгольд Ґреф тепер має страждати від настроїв Бьома від імені Гереона Рата. У минулому, коли той ще був помічником комісара, він добре працював з начальником. Ті часи, очевидно, минули.

Почувся стук, і Еріка Фосс просунула голову в двері.

У її руках була папка, яку вона поклала на стіл Ґрефа.

— Новини у справі Кубіцькі, — сказала вона. — Цього разу з відділу «Е».

Ґреф притягнув теку до себе й з цікавістю поглянув на обкладинку.

— Людина з СА, яка опинилася під прицілом митниці? — запитав він у Фосс. — Наш чоловік був сутенером?

Секретарка знизала плечима.

— Поняття не маю. Це ще не було зареєстровано.

Ґреф відкрив папку і присвиснув крізь зуби.

— Нічого собі, — сказав він, — сто сімдесят п’ятий{63}. Попався у відомому закладі.

— Нацист-гей? — не могла приховати цікавості Еріка Фосс. — Я думала, що ті люди проти такого роду речей.

— Теоретично проти, — сказав Ґреф. — На практиці все інакше. Хіба ви не чули? Кажуть, що новий начальник штабу СА є гомосексуалістом.

Фосс похитала головою.

— Якби тільки фюрер про це знав, — сказала вона й знову зникла у приймальні.

Ґреф подивився їй услід. Вона мала на увазі це в іронічному сенсі чи ні? Він переглядав папку і дивувався. Бари, куди часто заходив Кубіцькі, були одними з перших місць, які нацисти одразу б закрили, якби мали на це владу. Але вони цього не зробили. Коли помічник інспектора повністю прочитав досьє Кубіцькі, він наказав підключити його до політичної поліції.

— Помічник інспектора Ґреф, відділ убивств, — сказав він. — Чи не могли б ви надіслати мені все, що стосується берлінських загонів СА та гомосексуалізму?

Через пів години на його столі накопичилися нові папки. Ґреф зітхнув і взявся до роботи. Він щойно відкрив першу теку, як на його столі задзвонив телефон.

— Ґреф, відділ вбивств.