Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Александра, — перебила Шарлі, і цього разу це не скидалося на зраду, — її звати Александра.

— ...Александра — важливий свідок. Вона має...

Почувся стук, такий гучний, що здавалося, що хтось намагається вибити двері ногою. Але вони відчинилися звичайним способом, як завжди гойдаючись на петлях, і до кімнати уві­йшов Вільгельм Бьом. Інспектор здивовано глянув на відвідувача Ланге.

— Шарлі! Що ви тут робите?

Його голос прозвучав трохи ображено. Ніби він звинувачував її в тому, що вона вирішила відвідати не його, коли зайшла у відділ вбивств, а якогось помічника інспектора.

— Фройляйн Ріттер тут, так би мовити, у справах, — охоче пояснив Ланге, знову червоніючи. — У справі «КаДеВе». Під час своєї роботи в окружному суді Ліхтенберга вона зустріла свідка...

— Справа «КаДеВе», — пробурчав старший інспектор, не в змозі говорити тихіше, — ну, я саме тому й тут, у мене важлива...

— Чи не могли б ви трохи почекати в коридорі, фройляйн Ріттер? — запитав Ланге.

Вільгельм Бьом не звик, щоб його перебивали, він роздратовано подивився на помічника комісара.

Шарлі підвелася, але Бьом, здається, був іншої думки.

— Нічого, Шарлі, сидіть спокійно, — сказав він. — Ви вже, так би мовити, залучені в нашу справу, якщо я все правильно зрозумів.

— Як бажаєте, пане старший інспекторе.

— Окружний суд Ліхтенберга. Юридична практика, чи що? Ви повинні розповісти мені про все якось за чашкою кави.

— Як щодо такого: я зараз же пригощу вас кавою в їдальні, а ви розкажете мені щось про справу Бекмана. Ви ж працювали над нею у той час, чи не так?

Бьом завагався, а потім кивнув.

— Це «мокра риба». У нас був підозрюваний, але він, мабуть, поїхав до Москви — навіть ще не досяг повноліття, але вже був переконаний комуніст. Чому вас цікавить ця справа?

— Чисто юридично.

Бьом кивнув, а потім повернувся до помічника інспектора.

— Отже, колего Ланге, у мене є новина, яка вас здивує. Ви знаєте, що я працюю над справою того скупника з Фрідріхсгайна. Ебергарда Каллвайта. Вбивство з ціллю пограбування, яке, мабуть, зовсім таким не є.

Ланге кивнув.

— Я знаю це, пане старший інспекторе; я був присутній на нараді сьогодні вранці.

— Що ж, схоже, нам слід скоординувати наші розслідування, помічнику інспектора, або, ще краще, об’єднати їх. Йдеться про вкрадені речі, які ми знайшли в магазині мерця, за цей час їх повністю перевірили, — Бьом виглядав задоволеним. — Серед всього іншого наші колеги знайшли там купу дорогих наручних годинників. Я щойно знову в цьому переконався: ті годинники безсумнівно були вкрадені на вихідних з «КаДеВе».

Ґреф гучно поклав слухавку. Це вже має бути дюжина дзвінків. Вони просто залишили його тут розгрібати це лайно! Бьом вештався з Грабовські чортзна-де, а помічнику інспектора Райнгольду Ґрефу дозволили займатися брудною роботою, розбиратися з ідіотами, які щохвилини дзвонили до штабу. У нього не було жодної хвилини спокою відтоді, як менше години тому зателефонував той перший, комуніст, який лаявся.

Звернення в обідніх газетах мало, як правило, сумнівний успіх; поки що телефонували лише настирливі люди: мазохісти, які були раді звинуватити себе в будь-якому злочині, якщо могли за допомогою цього привернути до себе достатньо уваги, або донощики, які воліли зводити наклепи на власних сусідів, щойно поліція розпочинала якийсь розшук. У цьому випадку була ще й третя, найгірша група: самопроголошені рятівники світу, які хотіли донести свої політичні погляди до решти світу або, якщо решта світу їх не слухала, принаймні до прусської поліції. Половина з них були комуністами, які також бажали смерті всім іншим нацистським свиням, а половина були партійними товаришами загиблого чи принаймні симпатиками націоналістичного руху, які запитували, чому поліція не може захистити порядних громадян (таким, очевидно, вони вважали представника СА з кастетом) від червоних бунтівників.

Телефон дзвонив постійно від моменту першого дзвінка, майже одразу після того, як він поклав трубку. Ґреф подивився на чорний пристрій. Тоді він підняв слухавку, набрав 1 і поклав її біля апарату.

Нарешті спокій!

Ці важливі дзвінки рано чи пізно скінчаться. Головне, щоб він нарешті знову міг присвятити себе документам. Гомосексуальність Кубіцькі могла бути ключем до розкриття вбивства, він відчував це.

Почувся стук, і Еріка Фосс просунула голову в двері.

— Вибачте, — сказала вона, примружившись на вимкнений телефон. — Але щойно зателефонував черговий на вході. Там чекає жінка, яка каже, що хоче зробити заяву про смерть у Гумбольдтгайні.

— Кажете, жінка?