Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Третє травня тисяча дев’ятсот двадцять дев’ятого року, — він зробив паузу, щоб перевірити, чи Гільда Штеффенс також зайнята нотатками. — Ви вдарили перехожого, який пізніше назвався журналістом, до втрати свідомості на Боддінштрасе...

— Я просто належу до тих людей, які не ховаються, коли щось відбувається, і такі речі трапляються, — сказав Кушке. — За таке не вдасться отримати вислугу. Або вас розстріляють срані комуністи — ми це вже бачили, — або якийсь мудак донесе на вас.

— Ваші колеги повідомили про вас у травні двадцять дев’ятого року. Вас довелося відтягнути назад, щоб ви перестали бити людину.

— Хто сказав, що серед колег нема мудаків, — спокійно мовив Кушке, з викликом дивлячись на Ланге. — Мене тоді хотіли відсторонити так звані колеги.

Цей чоловік вмів провокувати, це було очевидно, але і Ланге це вмів.

— Я маю на увазі, старший сержанте Кушке, — сказав він, — таке: у вас, очевидно, є схильність до агресивних спалахів, і мені цікаво, що справді сталося тієї ночі в неділю в галереї «КаДеВе».

— Що ви маєте на увазі?

Кушке підскочив, його обличчя під білосніжною пов’язкою набуло від яскраво-червоного до фіолетового відтінку. Штеффенс міцніше вхопилася за свій олівець, її блокнот зігнувся та зморщився.

Ланге дивився на сержанта спокійно, зосереджено та з цікавістю, подібною до того, як ентомолог дивиться на щойно відкритий вид, про поведінку якого він ще не знає. Він нічого не сказав. Кушке знову сів.

— Знаєте, як це, — сказав він, — коли ти пхаєш свою дупу в цю систему, а потім з тобою так поводяться?

— Яку систему? Ви маєте на увазі нашу державу? Нашу демократію?

— Я нічого не маю на увазі. Думайте, що хочете!

— Ми вже змогли встановити особу загиблого хлопчика, — різко сказав Ланге. — Йому було лише п’ятнадцять років.

На обличчі поліцейського не було жодних ознак каяття, провини чи занепокоєння, навіть жодних ознак тривоги.

— Бенджамін Зінґер, це ім’я вам про щось говорить?

Кушке похитав головою.

— Він утік з притулку імені Марії Шутц близько року тому. Там його вважали проблемною дитиною. Відтоді він жив на вулиці, до поліції ще не потрапляв.

Ніякої реакції від Кушке. Після свого бездумного вибуху раніше, він, ймовірно, вважав за краще мовчати.

— Встановити особу загиблого вдалося лише завдяки анонімному дзвінку. Одна дівчина назвала нам ім’я хлопчика і попросила, щоб його поховали належним чином. Так ми спочатку знайшли дитячий будинок, а в морг звідти змогла приїхати монахиня. Сестра Агата відразу впізнала свого колишнього вихованця.

Ланге замовк і якийсь час дивився на Кушке. Тим часом поліцейський і справді сидів на стільці, як бідолашний грішник.

— Та дівчина, яка дзвонила нам, могла бути другим грабіжником з «КаДеВе», вам так не здається?

Кушке нічого не відповів.

— Я розмовляв по телефону з колегами з відділу пограбувань. Тепер вони також припускають, що спільником могла бути дівчина.

— Хтозна, — незворушно сказав Кушке. — Але він був схожий на хлопчика.

— Ви бачили другого грабіжника? Ви ще не казали нам цього.

— Ви лише запитали мене, що сталося в галереї. А той шмаркач був на вулиці!

Ланге нашкрябав ще одну нотатку в папці й помітив, наскільки Кушке був збентежений. Як виявилося, свідок інциденту в «КаДеВе» справді був. Анонімний дзвінок повідомив їм правду.

— Ця дівчина повідомила нам щось іще, — продовжив Ланге, уважно стежачи за реакцією Кушке. — «Це було вбивство, — сказала вона, — ви, поліцаї, вбили Бенні!»

— Гей, Гереоне, нарешті ви тут! — Ґреф підвівся, щойно Рат вийшов із ліфта, та звільнив місце за столом. — Я сиджу тут, наче на розжареному вугіллі. Як гадаєте, який скандал влаштував нещодавно пес? На щастя, коридорний його вивів на вулицю. За пристойні чайові.

— Тварині це мало допомогти.