Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Тварині допомогло. Але не людині, — голос помічника інспектора прозвучав незвично напружено. — Вибачте, немає часу на впорядковане передання варти, мені спочатку потрібно в туалет!

І з цими словами Ґреф рушив геть. Рат похитав головою й подивився на Кірі, яка знову вмостилася під столом.

— Ти таке бачила? — запитав він собаку. — Як людина може бути такою метушливою?

Рат сів за стіл і відкрив блокнот, який учора заповнив абстрактними візерунками у своїй нерішучій спробі наслідувати письменника. На відміну від нього, сумлінний Ґреф, який навіть мусив пригнічувати позиви до сечовипускання під час виконання службових обов’язків, ретельно робив записи. Вчора вдень і, мабуть, також сьогодні вранці, судячи з дати та часу. Помічник комісара записував усе, що відбувалося навколо кімнати 301, навіть з точністю до хвилини фіксуючи відвідування номера покоївкою та офіціантом. Відповідно до записів, Ґольдштайн залишав свій номер лише один раз від учорашнього ранку, і все виглядало так, ніби вони зіпсували перебування американця в Берліні.

Ґреф повернувся з туалету набагато спокійнішим, ніж коли виходив п’ять хвилин тому.

— Що за година, — сказав він. — Можна було б зловити машину, але це зайняло б до біса багато часу.

Рат лише кивнув. Йому не хотілося вдаватися в подробиці. «Ганомаг» навіть не впорався з маршрутом від Райнікендорфа до Кройцберга без пригод. Коли світлофор на Інваліденштрасе знову загорівся зеленим, двигун просто захлинувся і чинив опір усім спробам його запустити. Лаючись, Рат відсунув цю коробку подалі на узбіччя, пройшов кілька метрів до залізничної станції «Штеттін» і зателефонував звідти в майстерню. Минув деякий час, перш ніж на тому кінці дроту з’явилася потрібна людина. «О, це паливопровід, — сказав механік Гайнц, який, здавалося, їв бутерброд, навіть коли розмовляв по телефону. — Хіба я не пояснив вам цього?» Він не пояснив, і тому Рат дізнався всю правду про свою орендовану машину лише по телефону: «Ганомаг» час від часу мав тенденцію витрачати забагато бензину, а потім захлинатися. У таких випадках досвідчений водій зменшував діаметр паливопроводу за допомогою хомута, який спеціально для цього лежав у бардачку. Рат зробив, як йому сказали. І після недовгих митей впертості машина знову завелася. Але машиною також було не дуже приємно керувати: на холостому ходу ця коробка так сильно хиталася вперед-назад, що Рат навчився боятися кожного червоного світла.

— Ґольдштайну, здається, не подобається його перебування в Берліні, — сказав Рат, показуючи на блокнот, — здається, він чистісінький домувальник.

— Він, мабуть, половину дня розмовляє по телефону з кимось з-за кордону і сумує за домом, — кивнув Ґреф.

— Або він знайде спритного адвоката, щоб позбутися нас. Чесно кажучи, я не зовсім впевнений, як далеко ми можемо зайти, оскільки на папері він є законним американським громадянином.

— Я вже надивився за такими невинними людьми, як Авраам Ґольдштайн, — сказав Ґреф. — Ні, я думаю, що з нього досить. Б’юсь об заклад, що цього тижня ми побачимо посильного, який котитиме багажний візок з номера 301 до ліфта, — Ґреф простягнув руку.

— Ти хочеш зробити ставку?

— Коробка сигар «Енгельгардт». Він утне це ще до вихідних. Найпізніше.

Рат мить подумав:

— Добре, я згоден.

У цей момент з номера 301 вийшла покоївка, з цікавістю глянула на двох поліцейських і зникла в коридорі.

— Нічого не можу вдіяти, — сказав Рат, — але дівчина чомусь виглядає знайомою.

— Природно. Такою ж, як і вчора. І позавчора.

— Ні, здається, я ще десь її бачив. Я просто не маю жодного уявлення, де саме. Як довго вона була з ним цього разу?

— Поняття не маю, — Ґреф виглядав задумливо, потім зупинився й подивився на зошит. — Я не бачив, як вона заходила. Вона заходила, коли я був у туалеті?

Рат похитав головою.

— Я нічого не бачив. Тоді вона, мабуть, залишилася з ним на ніч.

— Не треба продовжувати! Ваша уява далеко вас заведе.

— Ти сам сказав вчора, що покоївка приготувала йому сніданок.

— Це був жарт, — Ґреф виглядав роздратованим, ніби його сильно обурили такі аморальні думки Рата. — Це просто злетіло з язика, та й по всьому!

Рат знизав плечима.

Ґреф узяв капелюх і пальто.

— Отже, — сказав він, — тоді я трохи розімну ноги. Побачимося пізніше.

— Пізніше не вийде, — Рат прочистив горло. — У мене до тебе доручення — безпосередньо від Генната. Ти повинен піти в «замок» і з’явитися перед Бьомом. Вони там проводять розслідування ще одного вбивства. У Гумбольдтгайні знайшли труп.

Він сказав це якомога більш невимушено, але Ґреф все одно дивився на нього з подивом і, одягаючи пальто, зупинився на півдорозі.