Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Старий єврей не встиг вибратися з будівлі вокзалу, його вже наздогнали та загнали в кут. Двоє чи троє перехожих озирнулися, раптово поспішаючи спуститися на платформу, а касир схилився над касою й ніби перераховував здачу. Ґольдштайн щойно зійшов з ескалатора в хол і побачив, як губи єврея ворушаться під білою бородою, ніби він бурмотів молитву. Потім він перестав бурмотіти й відкрив рота.

— Чи не можете ви відійти вбік, щоб я міг повернутися до метро, — ввічливо сказав він.

— Воно тільки для німців, — сказав червонопикий з найбільшим ротом, той, хто першим почав цю гру, трохи товстуватий чоловік, і постукав пальцем по грудях єврея. — Хто тобі сказав, що ти можеш їздити потягом?

— У мене є квиток, — сказав «чорний капелюх», витягуючи квиток з кишені, наче люди в уніформі були інспекторами.

— Хіба ти недочуваєш? Тільки для німців! Йди пішки!

Це сказав уже не ватажок лайнових сорочок, а один з його худорлявих друзів. Він сильно штовхнув єврея, і той наштовх­нувся на руки товстого ватажка.

— Гей, Іцигу! Не торкайся мене! — червонопикий відштовх­нув старого так, що той не встояв на ногах, і струсив уявний бруд зі своєї сорочки.

— Ну, що ж, — сказав сухорлявий чоловік і сухо, але відчутно болісно ляснув по руці «чорного капелюха», який усе ще тримав свій квиток, — ти не хочеш вибачитися перед паном шарфюрером{48}?

Очі єврея перелякано бігали туди-сюди, від одного до іншого.

Цього було досить. Ґольдштайн вирішив втрутитися.

— Чому б вам просто не відпустити цього чоловіка додому? — запитав він голосно.

Чотири пари очей втупилися у нього. Ґольдштайн запалив «Кемел» якомога спокійніше, наче йому не було чого боятися чотирьох головорізів. На мить вони фактично втратили дар мови, дивлячись один на одного, а потім на чоловіка з цигаркою. Такого з ними, мабуть, ще ніколи не траплялося.

— Хто тут ризикує отримати розпухлу губу? — спитав червонопикий, який першим повернув собі здібність говорити.

Ґольдштайн шукав достойну відповідь. Він хотів як слід образити цих чотирьох покидьків, але не бажав провокувати бійку; він просто хотів, щоб вони залишили «чорного капелюха» у спокої.

Поки погляд його мучителів був звернений на Ґольдштайна, єврей кинувся праворуч, зробив напрочуд швидкий подвійний розворот і вже втік з будівлі. Четвірка здивовано дивилася йому вслід.

— Поговоримо з тобою пізніше! — червонопикий шарфюрер пригрозив кулаком Ґольдштайну, що здалося трохи комічним, а потім вийшов услід за своїми трьома друзями на вулицю.

— Авжеж, козел, — прогарчав Ґольдштайн і вирушив за ними. Він втрутився, тепер він у грі. Коли він вибрався нагору, єврей уже перетнув вулицю. Його переслідувачі почекали, поки червонопикий наздожене його, а потім розділилися і теж перетнули вулицю, затиснувши старого з двох сторін. «Чорний капелюх» зиркнув праворуч і ліворуч, а потім повернувся до парку, який вимальовувався позаду нього, — стіна листя, освітлена вуличними ліхтарями, і лише темрява позаду неї.

Вони загнали його в кут.

Ґольдштайн, якому в дитинстві казали ніколи не ходити через парк МакКаррен, коли настали сутінки, не мав жодного уявлення, чому чоловік це зробив, можливо, дерева нагадали йому галицькі ліси{49}, чи він просто сподівався, що зможе сховатися там у кущах, але старий зник у темряві між двома самшитами. На якусь мить «коричневі сорочки» тупо дивилися з вулиці, а потім стрибнули за ним.

— От лайно! — вилаявся Ґольдштайн і став на бордюр. Йому довелося пропустити три-чотири машини, щоб перетнути вулицю.

Які джунглі! Єврей кинувся у глиб парку, його переслідувачі швидко покрокували за ним. Ґольдштайн вирішив піти гравійною стежкою, принаймні тут хоча б були ліхтарі.

Чоловік курив у машині. Рат помітив його, коли виходив з кнайпи. Там він дізнався небагато, але принаймні вони купили йому пива. Власник кнайпи, очевидно, за інструкцією Марлоу, показав Рату простору кімнату за їдальнею і туалетами. Три квадратні барні столи, які там стояли, ідеально підходили для ігор у скат{50}, але їх також можна було використовувати для конференцій або великих банкетів, якщо зіставити разом. Найпомітнішим був письмовий стіл. Коли Рат побачив там телефон, то одразу зрозумів, що стоїть в одному з численних кабінетів Йоганна Марлоу. Г’юго Ленц мав з’явитися тут учора ввечері. Учора опівдні Рудий Г’юго востаннє відвідав зал «Купідона», і відтоді хазяїн його не бачив. Він нібито не знав жодних уподобань чи особливостей чоловіка, лише його пристрасть до ставок на коней: він регулярно відвідував іподром в Карлсгорсті{51}. Припущення Рата про те, що «Північні пірати» могли перехопити та викрасти Г’юго Ленца перед «Купідоном», власник кнайпи спростував: «Пірати» були надто боягузливі, щоб навіть ступити у Фрідріхсгайн.

Але чоловік, схоже, помилився.

Рат перетнув вулицю, не звертаючи уваги на автомобіль і його пасажира. Але коли він опинився поруч, то відкрив пасажирські двері й сів усередину. Чоловік за кермом дивився на нього широко розплющеними очима.

— Гей, — сказав він, — це вам не таксі.

Рат витяг свій поліцейський жетон. Чоловік хотів відкрити двері, але тут відчув на скроні холодний ствол «Вальтера» й завмер.

— Не рухайтеся, — сказав Рат. — І, будь ласка, зачиніть двері.

Чоловік послухався.

— Джонні, — сказав Рат. — Знову на свободі?

— Ми знайомі?