Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Що ви маєте на увазі?

— Ну... — Марлоу прочистив горло, перш ніж продовжити. — Г’юго Ленц безслідно зник учора.

Рат уважно слухав. Адже це вже була велика справа.

— І ви думаєте, що за цим стоять «Пірати»?

— Я хочу, щоб ви дізналися це для мене.

Рат стрепенувся. Коли він слухав Марлоу, йому здалося, що він бачить знайоме обличчя в полірованому дзеркалі заднього виду «Дюзенберга». Для певності він повернув голову. Так і є! Потім вона спустилася по Дірксенштрасе й кинула питливий погляд на управління поліції. Рат пригнувся.

— Що таке? — запитав Марлоу. — Ви вирішили погратися у хованки?

— Там, — прошепотів Рат, — є дехто, хто за жодних обставин не повинен бачити мене у вашій машині.

— Якийсь чоловік? Або жінка? Гарненька чорноволоса в зеленому капелюшку? — Марлоу засміявся і дав вказівку Ліангу. Двигун видав глибокий рівномірний гуркіт, і «Дюзенберг» рушив. — Та сама пані, з якою ви були у «Плазі», чи не так?

Рат не відповів. Він повільно підняв голову над заднім сидінням і поглянув у заднє скло. Шарлі глянула на головний вхід до управління поліції, а потім — на свій годинник.

— Я гадаю, що моногамні чоловіки, — продовжив Марлоу, — проявляють вірність.

— Я холостяк, — відрізав Рат. Він не мав наміру говорити з Йоганном Марлоу про Шарлі, і без того було погано, що чоловік її впізнав.

— Але, очевидно, що ви вірний, — засміявся Марлоу. — Домовилися про зустріч? Не хвилюйтеся, ми просто об’їдемо квартал, і ви повернетеся вчасно.

Де затримався Гереон? Шарлі видобула зі своєї сумочки зім’яту коробку й запалила «Юно» саме тоді, коли по Грюнер­штрасе проїжджав автобус, на верхньому поверсі якого була розміщена реклама її марки сигарет. Вона швидко видихнула й знову глянула на годинник. Де він є? Вже спізнився на десять хвилин! Ну, сама вона спізнилася на «Алекс» лише на п’ять хвилин, але що робити, якщо вже навіть чоловіки не можуть з’явитися вчасно!

Хоча в неї не було для цього справжньої причини, вона сердилася на нього, на його запізнення, на те, що він навіть не запитав по телефону, про що йдеться. Хоча насправді вона також сердилася на себе, сердилася на час, що швидко минав, на відчуття безсилля, яке майже зводило її з розуму. Кожна хвилина, коли вона була приречена залишатися бездіяльною, посилювала її гнів. І Гереон Рат, сам детектив-інспектор Рат, відповідальний за те, що останні п’ять хвилин вона стояла і нічого не робила! Вона компенсувала своє нетерпіння глибокими легенями, вдихаючи дим з усією силою свого гніву. Сигарета їй трохи допомогла, проте не дуже заспокоїла.

Нарешті він з’явився, цей джентльмен! Він стояв там, на іншому боці Грюнерштрасе, перед парканом будівельного майданчика. Гереон, здавалося, ще не помітив її, але собака вже махала хвостом і смикала за повідець, а її господар слухняно подивився ліворуч і праворуч, перш ніж перетнути під’їзну дорогу прямо за шикарним американським седаном. Тоді він нарешті подивився на неї й усміхнувся, коли впізнав її, і Шарлі відчула, як ця посмішка їй допомагає. Вона більше не була сама. Вона загасила свою цигарку. Весь гнів зник. І знову звільнив місце відчаю.

Собака добігла першою й стрибнула на неї, намагаючись лизнути її обличчя. Шарлі боролася, як могла, і гладила її чорне хутро:

— Кірі! Не будь такою дикою.

А потім Гереон став перед нею з посмішкою, знизавши плечима.

— Мабуть, я мав узяти таксі, — сказав він.

Вона спробувала посміхнутися у відповідь і зрозуміла, наскільки посмішка їй не вдалася.

Посмішка Гереона зникла, він зробив ще один крок назустріч і тепер стояв дуже близько до неї. А потім обійняв її. Вона з вдячністю опустила голову йому на плече, відчуваючи, як його теплі руки пестять її шию. Вона мусила бути обережною, щоб не заплакати в нього на плечі, наче дитина, яку вигнали зі школи.

— Що сталося, моя люба? — запитав він, і вона одразу пробачила йому кожну хвилину запізнення. Знову з’явився ком у горлі, і минула мить, перш ніж вона змогла заговорити.

— Гереоне, — сказала вона, — я впіймала таку велику рибу! Ти повинен допомогти мені.

— Ти вся тремтиш! Що трапилось?

Вона не помітила, але він мав рацію: усе її тіло тремтіло, ніби вона була надто легко одягнена. Шарлі знизала плечима, нездатна говорити. І тоді вона заплакала. Такого з нею ще ніколи не траплялося в його присутності, і вона відвернула обличчя. Рат знову обійняв її. Вона могла уявити собі його збентежене обличчя, але не могла побачити його крізь завісу своїх сліз.

За десять хвилин вони сиділи у кафе «Ашингер». Шарлі хотіла піти прямо до «замку», в реєстраційний відділ, щоб більше не витрачати даремно час, ані хвилини, ані секунди, але Гереон наполіг, щоб вона спочатку спокійно розповіла йому цю історію й витерла сльози. І коли вона побачила своє обличчя в дзеркалі жіночого туалету в «Ашингері», Шарлі зрозуміла, що це була гарна ідея. Їй знадобилося кілька хвилин, щоб підправити макіяж, а коли вона повернулася, напої вже були на столі: чай з лимоном — для неї, чорна кава, як завжди, — для нього. Гереон пив каву в будь-який час доби, навіть варив її вечорами. Для Кірі принесли дві фрикадельки. Щойно її господар поставив тарілку на підлогу, вона накинулася на неї. Собака з’їла фрикадельки за рекордний час, тож потім ще цілковито присвятила себе облизуванню тарілки. Шарлі посміхнулася. Принаймні ненажерлива собака, що повністю заслуговувала так називатися, змогла викликати у неї посмішку.

Вона зробила ковток чаю, знову перемішала цукор, а потім заговорила. Вона розповіла Гереону про залякану дівчину в її кабінеті, про роботу Вебера, про грубого сержанта, про галас у коридорі через застреленого поліцейського — і, нарешті, про фатальну помилку, яку вона зробила.

Реакція Гереона була не такою, як вона очікувала.

— Ти залишила дівчину з вулиці в кабінеті без нагляду?