Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Я не підозрювала, що станеться щось подібне. Я була біля дверей...

— Ти втратила її з поля зору. Що, якби вона взяла зі столу ніж для листів й напала на тебе...

— На столі у Вебера немає ножа для відкривання листів.

— Ти знаєш, що я маю на увазі.

— Гереоне, не починай зараз. Я знаю, що облажалася. Але ця дівчина... з нею щось було не так. Вона страшенно боялася. Я подумала, що це через сержанта, можливо, у неї просто страх перед уніформою.

— Нічого дивного! Якщо вона поранила поліцейського своїм ножем, у неї є всі підстави боятися! Поранення поліцейського не є дрібним правопорушенням. Навіть якщо у мене іноді виникає відчуття, що це так сприймають у цьому місті.

— Я не вірю, що вона справді напала на офіцера, свідок міг це вигадати. Поки що у всякому разі жоден поліцейський не повідомляв про такий інцидент.

— Гей, Шарлі, розплющ очі! Ця нахаба здається небезпечною. Коли я думаю про те, що могло статися з тобою через того звіра...

— Вона не звір. У неї була порізана рука, хто знає, що вона пережила. Коли я думаю про тих дітей на старій фабриці...

— Ох, Шарлі, Шарлі! — зітхнув Гереон. — Не варто жаліти таких людей, це не входить до наших обов’язків. А для судді чи прокурора це видається ще менш можливим.

Вона мимоволі потягнулася до цигарок.

— Що значить не варто жаліти? Я просто хочу зрозуміти, що відбувається! Ти допоможеш мені її розшукати зараз чи ні?

Шарлі запалила «Юно» і глибоко вдихнула. Вона помітила, що знову сердиться. Гереон заспокійливо підняв руки.

— Звичайно, я тобі допоможу, — він дістав із піджака блокнот та олівець. — Отже, її прізвище Райнгольд...

— Александра Райнгольд. Не думаю, що мені на фабриці збрехали. Той хлопець добре проводив час, поки дразнив цю дівчину, Вікі, і здавав інформацію про Алекс. Здається, він ненавидить дівчат.

Гереон кивнув.

— Ти маєш невеликий шанс дізнатися, звідки вона.

— Ось чому я запросила тебе сюди. Ходімо прямо в реє­страційний відділ і переглянемо адреси всіх Райнгольдів у Берліні.

Він виглядав скептично.

— Це якщо вона з Берліна...

— Гереоне, моя ситуація вкрай відчайдушна. Я сама не знаю, чи знайду колись цю дівчину. Тож, будь ласка, зроби мені послугу: не шукай скрізь ложку дьогтю, просто спробуймо! У мене немає іншого варіанта.

— Ти маєш рацію, — кивнув він. — Але хіба ти думаєш, що зможеш вразити Вебера, доставивши цю Алекс до нього додому?

— Принаймні я виправлю свою помилку, чи не так? Крім того, ця дівчина потребує допомоги. Я нечасто бачила стільки відчаю на такому юному обличчі.

— На цій роботі треба вміти вимикати свою симпатію! Бачиш, куди це веде. Такий мудак, як твій начальник Вебер, тільки й чекає, поки ти зробиш таку помилку. Щоб він нарешті міг написати щось негативне у твоїй особовій справі. Він хоче зіпсувати твою кар’єру, він хотів цього із самого початку.

Вона знизала плечима.

— Є також юристи, які думають про мене значно краще.

— Так, але не вони вирішують твою подальшу кар’єру.

«Може, й так, — подумала Шарлі, — може, й так».

Вона загасила цигарку і нічого не сказала.

— Зачекай, — продовжив він, — якщо я правильно розумію, шановному судовому раднику Веберу не треба було надто широко відкривати свого рота. Він не мав права залишати тебе, стажерку, наодинці з цією відповідальністю, поки ти перебуваєш на стажуванні.