Маґрат кивнула.
Цього разу все тривало тільки п’ятнадцять секунд. Але здавалося, що значно довше.
Замком пробіг дріж. На столі герцога Шельметя підстрибнула таця, на якій, до втіхи герцога, сьогодні була непересолена вівсянка.
Струс відчули й привиди, які напхалися в хатину Тітуні Оґґ, як команда з регбі в телефонну будку.
Відлуння землетрусу докотилося й до кожного курника країни. Пальці, що стискали горлянки тридцяти двох напівмертвих від асфіксії півнів, розслабилися — і птахи, глибоко вдихнувши, заспівали щосили… Але було вже пізно.
— Все одно мені здається, що ти щось замовчуєш, — сказала Бабуня Дощевіск.
— Ще чайку? — гостинно запропонувала Тітуня.
— Ти ж не надумаєшся додавати туди своє пійло? — суворо уточнила Бабуня. — Це воно на мене так подіяло минулої ночі. В житті ще так не вимахувалася. Яка ганьба.
— Та навіть сама Чорна Еліс ніколи на такі чари не наважувалася, — підбадьорливо мовила Тітуня. — Тобто там-то йшлося про цілих сто років, але ж вона перемістила в часі всього лише один-єдиний замок. Гадаю, це будь-хто зміг би.
Суворі зморшки на Бабуниному чолі дещо пом’якшали.
— І вона не подумала, що за цей час там усе заросте бур’янами, — зазначила вона.
— Отож.
— Чудова робота, — палко проголосив король Веренц. — Ми всі просто в захваті. Ми ж, як ефірні сутності, спостерігали все в подробицях.
— Ви дуже люб’язні, — відповіла Тітуня.
Обернувшись, вона побачила за його спиною натовп привидів, чиє недостатньо шляхетне походження не дозволяло їм сісти за (чи крізь) стіл в присутності примари короля.
— А от ви всі забиралися б звідси до біса! Валіть у клуню, дармоїди! Хоча діти можуть лишитися, — додала вона. — Бідна малеча.
— Просто вони всі такі раді нарешті опинитися за межами замку, — заступився король.
Бабуня Дощевіск позіхнула.
— Це все прекрасно, — сказала вона, — але тепер потрібно розшукати хлопця. Це наступний крок.
— Візьмемося за це негайно після обіду.
— Обіду?
— Буде смажена курка, — пояснила Тітуня. — Ти втомилася. Крім того, на таку серйозну операцію знадобиться певний час.
— Він має бути в Анк-Морпорку, — заявила Бабуня. — От побачиш. Всі зрештою опиняються саме там, тому звідти й почнемо. Якщо людині на роду написано що-небудь особливе, просто вирушай до Анк-Морпорку і чекай.
Тітуня просяяла.
— Наша Карен вийшла заміж за одного тамтешнього шинкаря, — радісно повідомила вона. — А я ще й дитинки їхньої не бачила. Матимемо безкоштовне харчування і все таке.
— Та нам насправді й не потрібно нікуди вирушати. Важливо, щоб він прийшов сюди, — сказала Бабуня. — Бо те місто, знаєш… Як та клоака. Затягує.
— Це ж цілих п’ятсот миль! — вигукнула Маґрат. — Тебе ж не буде цілу вічність!
— Нічого не вдієш, — сказав блазень. — Герцог дав мені чіткі інструкції. Він мені довіряє.
— Ха! Інструкції для винайму нових солдатів, я так думаю?
— Та ні. Нічого подібного. Нічого настільки поганого…