Під ними повільно пропливала волога дерев’яна конструкція, що являла собою головну транспортну артерію між Ланкром та зовнішнім світом. З птахоферми за півмилі від них долетів придушений клекіт, а потім — глухе «бух».
— А це? Це що, по-твоєму? — вигукнула Бабуня.
— Може, спалах пташиного грипу. Обережно, я знижуюся.
— Ти знущаєшся?!
— Та я тобою взагалі пишаюся. Ти ж знаєш — сьогодні ти увійдеш в історію!
Вони пролетіли між балками мосту. Бабуня Дощевіск обережно ступила на слизькі дошки і обсмикнула одяг.
— Ну що ж, — без виразу сказала вона.
— Всі говоритимуть, що ти крутіша за саму Чорну Еліс, — додала Тітуня.
— Є такі люди — що завгодно говоритимуть, — сказала Бабуня.
Вона перехилилася через огорожу і кинула погляд на пінисту течію в глибині провалля, а тоді підняла очі на віддалену скелю, увінчану Ланкрським замком.
— Гадаєш, говоритимуть? — нарешті спитала вона.
— От побачиш.
— Гм.
— Але для цього, не забудь, потрібно завершити справу.
Бабуня Дощевіск кивнула. Вона обернулася обличчям до світанку, здійняла руки і прочитала заклинання.
Передати словами часовий стрибок через п’ятнадцять років і два місяці практично неможливо.
Набагато легше було б зробити це візуально: календар, з якого сотнями змітає листочки, годинникові стрілки, що рухаються дедалі швидше і врешті перетворюються на розмазані кола, дерева, які щосекунди вкриваються листям і родять плоди…
Або ще: замість звичного сонця через усе небо пролягає вогняна смуга, день і ніч чергуються зі швидкістю візерунків в оскаженілому калейдоскопі, одяг у вітрині бутіка через дорогу міняється швидше, ніж на стриптизерці, якій за сьогодні треба відпрацювати ще в п’яти пабах… Та ви розумієте.
Словом, є багато способів — але жоден із них не годиться, бо нічого подібного в нашому випадку не відбулося.
Щоправда, сонце і справді трохи смикнулося вбік, дерева з крайсвітнього боку провалля наче стали трохи вищими, а Тітуня не могла позбутися відчуття, що на неї всівся хтось важезний, розплющив її, а потім зник, і вона повернулася до звичної форми. Справа була в тому, що королівство вирішило не вдаватися до миготіння небес та інших фокусів рапідної зйомки. Воно просто оминуло їх.
Так було куди зручніше й легше, адже не доводилося морочити собі голову пошуками лабораторії навпроти магазину, у вітрині якого вже шістдесят років стоїть один і той же манекен. На жаль, зазвичай мандрівки в часі здійснюються саме в такий спосіб — що забирає до біса зусиль і часу.
Поцілунок блазня та Маґрат тривав понад п’ятнадцять років. Навіть жаби можуть про таке лише мріяти.
Нарешті блазень відпустив її. Його очі сяяли, на обличчі був отетерілий вираз.
— Ти не відчула, що світ навколо наче помінявся? — спитав він.
Маґрат поглянула понад його плечем на ліс.
— Схоже, їй таки вдалося, — сказала вона.
— Про що ти?
Маґрат знітилася.
— Так просто. Нічого особливого, чесно.
— Тоді, може, спробуємо ще раз? Мені здається, одного досліду для точних висновків замало…