В цю пору року сторонньому спостерігачеві так і кортить сказати, що подвійне місто має неймовірний вигляд, як жодне інше. Але це було б не зовсім правильно. Воно завжди мало вигляд, як жодне інше місто.
Зливна канава довжиною на півконтиненту — річка Анк — досягала міста вже досить широкою і такою ж брудною. З міста ж вона не так витікала, як вивалювалася. Завдяки столітнім покладам бруду дно річки місцями було вищим за деякі з низовинних ділянок узбережжя, тож зараз, після танення снігів, чимало найдешевших районів міста затопило водою — якщо так варто називати рідину, яку можна переносити сітками. Так відбувалося щороку, і цей факт міг би становити неабияку небезпеку для міської каналізації — тож було цілком логічним, що місто обходилося без неї.
Мешканці ж обходилися тим, що тримали на задніх дворах плоскодонки та час від часу надбудовували свої садиби.
Анк-Морпорк також вважався дуже сприятливим для здоров’я містом: мало якій хвороботворній бактерії вдавалося тут вижити.
Г’юл обвів поглядом те, що, за відсутності кращого слова, доводилося називати туманом. У цьому тумані купчилися будинки, схожі на результати конкурсу з будівництва піщаних замків одразу після припливу. На блідо-жовтому тлі тішили око візерунки вуличних вогнів та освітлених вікон, але Г’юлову увагу привернув один окремо взятий вогник, що блимав геть неподалік.
На придбаному Вітолером за неймовірні гроші невеличкому пагорбі при березі зводилася нова будівля. Подібно до гриба, вона росла навіть уночі: у світлі металевих діжок з палаючою нафтою. Г’юл розрізняв на риштуванні фігурки найманих робітників та навіть деяких акторів, що не вважали нічну пору доби достатньою підставою, аби припинити роботу.
Нові будівлі з’являлися в Анк-Морпорку нечасто; тут же йшлося навіть про новий тип будівлі.
«Дискум».
Вітолеру ідея попервах не сподобалася, але юний Томджон не відступав. А він, це знали всі, якщо впирався, то міг і річку переконати текти навпаки.
— Хлопче, але ж ми мандрівні актори, — сказав Вітолер приреченим тоном людини, яка розуміє, що врешті-решт здасться. — Не в моєму віці різко міняти це амплуа.
— Це створює масу проблем, — твердо сказав Томджон. — Усі ці сирі ночі та холодні ранки — а ви ж не молодшаєте. Нам треба осісти на одному місці, й нехай глядач іде до нас сам. А він піде. Ви знаєте, які натовпи ми зараз збираємо. Г’юлові п’єси славляться скрізь.
— Справа не в п’єсах, а в акторах, — сказав тоді Г’юл.
— Не уявляю себе біля каміна в тісній кімнаті, чи, там, на пуховій перині, — заявив Вітолер, але поглянув на вираз обличчя дружини і здався.
А потім дійшла справа і до самого театру. Змусити річку текти навпаки було дитячою забавкою порівняно з тим, аби змусити Вітолера розкошелитися — але навіть він не міг заперечувати, що з певних пір вони заробляли чудово. Власне, відтоді, як Томджон виріс достатньо, щоб носити штани та зв’язати два слова.
Г’юл і Вітолер особисто спостерігали за початком будівництва дерев’яного каркаса.
— Це неприродно, — скаржився Вітолер, спираючись на свій ціпок. — Спроба зловити дух театру і посадити його в клітку вб’є цей дух.
— Не знаю, не знаю, — невпевнено протягнув Г’юл.
Томджон розробив детальний план і присвятив весь попередній вечір тому, аби донести його до Г’юла, перш ніж хоч словом обмовитися батькові. Після цього гномів розум заполонили картини задників, рухомих декорацій, лаштунків, драпірувань та неймовірних машин, які спускають богів з небес або піднімають демонів пекла через ляди в підлозі. Г’юл був здатен заперечувати проти цих нововведень не більше, ніж мавпа — проти відвідання бананової плантації.
— В цієї чортівні навіть немає назви, — сказав тоді Вітолер. — Мені варто було б назвати її «Золотою жилою», бо саме стільки вона мені коштуватиме. Як ми відіб’ємо ці витрати, хотів би я довідатися.
Взагалі-то вони перебрали цілу купу назв, от тільки жодна з них не влаштувала Томджона.
— Це має бути назва, яка означатиме все, — продовжував Вітолер. — Адже театр сам по собі включає все. Весь світ на сцені, якщо ви мене розумієте.
І Г’юл, уже знаючи, що влучив у яблучко, вимовив:
— «Дискум».
Тепер «Дискум» було майже добудовано — а він усе ніяк не міг завершити нову п’єсу.
Гном зачинив вікно і повернувся за письмовий стіл. Він взяв перо і підтягнув до себе аркуш. Раптом йому спало на думку: а світ же і є сценою з точки зору богів…
По хвилі він почав писати.
«Так, Диск — театр, — писав він, — де всі чоловіки й жінки — актори».[44]
На жаль, тут він зробив паузу, і на нього бурулькою впала нова порція натхнення, скеровуючи думку на зовсім інший шлях.
Він подивився на написане й додав: «Крім тих, які там продають попкорн».
Утім, поміркувавши, він перекреслив цю фразу і спробував продовжити: «Тут кожному прописаний свій вихід, і не одну з них кожне грає роль».
[44] Тут і далі знамениту цитату з п’єси Шекспіра «Як вам це сподобається» подано в перекладі Олександра Мокровольського. — Прим. пер.