— Ну, вулиця, — виправилася Тітуня. — Всі будинки в хорошому стані, від будь-якого каменем докинути до річки.
— Докинути?
— Ну, можна просто його туди впустити, — визнала Тітуня. — Міські звалища доглянуті, от погляньте, а широкий розмай…
— Мадам, ми приїхали розважити це місто, а не купити його, — сказав Г’юл.
Тітуня Оґґ скоса зиркнула на Томджона.
— Просто хотіла звернути вашу увагу на його принади, — сказала вона.
— Ваш патріотизм робить вам честь, — сказав Г’юл. — А тепер, будь ласка, полиште цей транспортний засіб. Напевне ж, вам іще треба позбирати хмиз. Ой-ой-ой.
— Красно дякую за ваш перекус, — говорила Тітуня, злазячи на землю.
— За наші обіди, — уточнив Г’юл.
Томджон пхнув його ліктем в бік.
— Міг би й поввічливіше, — прошепотів він. — Мало що…
Він обернувся до Тітуні.
— Дякую вам, ма… гей, та її вже й слід остиг!
— Вони приїхали робити тут вистави, — сказала Тітуня.
На її роздратування, Бабуня Дощевіск продовжила, спокійно сидячи на сонечку, лущити горох.
— Агов? Ти нічого не хочеш сказати? Я тут здобуваю інформацію, все винюхую — а не готую собі горох для супу…
— Для каші.
— О, ну це все міняє, — форкнула Тітуня.
— Яку саме виставу?
— Вони не кажуть. Здається, щось для герцога.
— На біса йому які-небудь вистави?
— Про це вони не кажуть теж.
— Може, це така військова хитрість для проникнення у замок, — з виглядом знавця припустила Бабуня. — Дуже розумно. У возах ти нічого не бачила?
— Та там у них повно коробок, скринь і чого хочеш.
— Не сумнівайся, в цих скринях повно зброї й обладунків.
На обличчі Тітуні відбився сумнів.
— Ці хлопці не здалися мені схожими на вояків. Вони занадто юні й прищуваті.
— Це теж розумно. Гадаю, просто посеред вистави король проголосить себе королем — саме в ту мить, коли буде у всіх на очах. Хороший план.
— Є нюанс, — сказала Тітуня, підбираючи гороховий стручок і вкидаючи його до рота. — Йому не дуже подобається наше королівство.
— Та годі. Воно ж у його крові.