— Ми могли б викопати тобі яму, — запропонував Томджон.
Утім, це був гарний день, і видавалося приємним дозволити мулам іти як вони собі хотіли дорогою, яка звивалася між заростями болиголову та купами сосон, аванпостами близького лісу. Як припускав Г’юл, дорога кудись та мала вивести.
Цей географічний міф погубив багатьох. Дороги зовсім не обов’язково куди-небудь ведуть — для них важливо тільки де-небудь початись.
— Ми таки заблукали, еге ж? — через деякий час сказав Томджон.
— Звісно, ні.
— Тоді де ми?
— В горах. Будь-який атлас підтвердив би.
— Нам би спинитися та в когось запитати.
Томджон окинув поглядом дику місцевість навколо. Десь завив кроншнеп, чи, може, бобер — Г’юл не дуже орієнтувався в питаннях дикої природи, принаймні якщо йшлося про об’єкти, вищі за рівень залягання вапняку. Навколо на цілі милі явно не було жодних розумних істот.
— То кого ж ти зібрався запитувати? — саркастично поцікавився він.
— А оту стареньку в кумедному капелюсі, — пояснив Томджон, вказуючи рукою. — Я вже давно за нею стежу. І кожного разу, коли вона боїться, що я її помічу, пригинається за кущами.
Г’юл обернувся і глипнув на зарості ожини, які заворушилися без жодного вітру.
— Доброго здоров’ячка, матінко! — гукнув він.
З заростей виткнулося розлючене обличчя.
— Яка я тобі матінка?! — спитало воно.
Г’юл завагався.
— Це просто привітання, пані… пані…
— Панно, — відрубала Бабуня Дощевіск. — І я просто бідна бабуся, яка збирає туточки хмиз, — виклично додала вона.
Відьма прочистила горло й продовжила:
— Ой-ой-ой. Ви так мене злякали, юначе. Нещасне моє стареньке серце.
В каравані запала мовчанка. Нарешті Томджон сказав:
— Даруйте?
— Що? — спитала Бабуня.
— Що «нещасне ваше стареньке серце»?
— А що нещасне моє стареньке серце? — перепитала Бабуня, яка не звикла грати стареньких бабусь і відтак мала вкрай незначний досвід виконання цієї ролі. Просто традиція передбачала, що юні спадкоємці тронів, нечесно позбавлені спадку, зазвичай діставали допомогу от від таких загадкових бабусь, які збирали хмиз, — і Бабуня не збиралася відкидати традицію.
— Ну, ви ж самі про нього почали, — сказав Г’юл.
— Та це неважливо. Ой-ой-ой… Напевне, ви шукаєте шлях до Ланкру, — роздратовано промовила Бабуня в прагненні чимшвидше дійти до суті справи.
— О, так, — сказав Томджон. — Уже весь день.
— Ви проїхали потрібний поворот, — повідомила Бабуня. — Поверніться приблизно на дві милі, а там, зразу за сосновим лісочком, рушайте праворуч.
Чудько смикнув Томджона за рукав.