— Сир ваш трохи підіпсутий уже, — зауважила вона. — Його потрібно з’їсти якнайшвидше. А що в отому шкіряному бутлі?
— Пиво, — сказав Томджон лише на частку секунди раніше, ніж Г’юл опанував себе достатньо, щоб заявити:
— Вода.
— Слабеньке, — сказала Тітуня за деякий час.
Вона сягнула в кишеню фартуха по кисет.
— Вогонь є? — вимогливо спитала вона.
Кілька акторів простягли сірники. Тітуня кивнула і знову сховала кисет.
— Добре, — сказала вона. — А закурити в когось є?
За півгодини халабуди акторів уже прогуркотіли Ланкрським мостом, перетнули найвіддаленіші поля і в’їхали в ліс, з якого, власне, здебільшого й складалось королівство.
— Оце і все, що тут є? — поцікавився Томджон.
— Ну, не зовсім, — відповіла Тітуня, яка сподівалася на більший ентузіазм з боку юнака. — Он за тими горами ще багато чого є. Але це — наша рівна частина.
— Оцю-о місцевість ви називаєте рівною?!
— Ну, рівнинною, — уточнила Тітуня. — Але тут хороше повітря. А там, нагорі, є палац, з якого відкриваються прекрасні краєвиди на довколишні землі.
— Тобто ліси.
— Тобі тут сподобається, — підбадьорливо сказала Тітуня.
— Якась ця країна маленька.
Тітуня поміркувала над цим. Вона провела у межах Ланкру практично все своє життя. Їй розміри країни цілком пасували.
— Зате це справжня перлина, — сказала вона. — І все під рукою.
— Що все?
— Все, що тут є, — не витримала Тітуня.
Г’юл мовчав. Повітря, що скочувалося з недосяжних вершин Вівцескель хвилями просякнутого смолою гірських сосен спрею від нежитю, таки було хорошим. Караван в’їхав у браму того, що тут, у горах, цілком могло називатися містом; як досвідчений космополіт, гном вирішив, що на рівнинах це місце мало б статус напівзабудованого пустиря.
— Он і готель, — із сумнівом мовив Томджон.
Г’юл простежив за його поглядом.
— Так, — сказав він нарешті. — Так, не виключено.
— Коли даватимемо виставу?
— Не знаю. Гадаю, спершу треба повідомити до замку про наше прибуття, — Г’юл почухав підборіддя. — Блазень казав, що тутешній король, чи хто тут у них, хотів би бачити сценарій.
Томджон обводив поглядом місто Ланкр. Місто здавалося цілком миролюбним.
Навряд чи тут мандрівних акторів викидали за міську браму з настанням ночі. Цьому місту й так бракувало щільності населення.
— Це — столиця всього королівства, — повідомила Тітуня Оґґ. — Тут такі чудові вулиці, одразу помітно, еге ж?
— Вулиці? — перепитав Томджон.