— Я супроводжувала його добрий шмат часу. Не дуже-то в захваті він був від того, що бачив навколо.
Бабуня завагалася.
— Може, ти викликала в ньому підозру, — нарешті припустила вона. — Чи він міг бути надто перенапруженим для балаканини.
Вона поставила таріль з горохом на землю і задумливо поглянула на ліс.
— Хтось із твоїх лишився працювати в замку? — раптом спитала вона.
— Ширл і Дафф допомагають на кухні. Це після того, як кухар остаточно з’їхав з глузду.
— Чудово. Я маю дещо обговорити з Маґрат. Гадаю, нам треба буде піти на цю виставу.
— Ідеально, — сказав герцог.
— Дякую, — відповів Г’юл.
— Ти описав той страхітливий інцидент один в один, — сказав герцог. — Можна було би подумати, ти сам там був. Ха-ха.
— Але ж тебе там не було, я сподіваюся? — спитала леді Шельметь, нахиляючись уперед і впиваючись очима в гнома.
— Це просто витвір моєї уяви, — поспішно сказав той.
Герцогиня продовжувала свердлити його поглядом, роздумуючи, що цій уяві дуже пощастило, що її не витягли на замковий двір для дачі детальних пояснень чотирьом розлюченим коням і залізним ланцюгам.
— Все так, — промовив герцог, гортаючи аркуші однією рукою. — Все точно-точно-точно так, як воно й було.
— Як воно й стане, — прогарчала герцогиня.
Герцог перегорнув іще одну сторінку.
— Тут і про тебе є, — сказав він. — Неймовірно. Все слово в слово так, як я збираюся запам’ятати це до скону. О, бачу, у тебе і Смерть фігурує.
— Це завжди популярно, — пояснив Г’юл. — Публіка завжди такого чекає.
— Коли ви зможете показати виставу?
— Поставити, — виправив Г’юл. — Ми вже репетирували. Тож коли вам завгодно, — додав він.
«А тоді нарешті зможемо забратися звідси подалі, — подумав він, — подалі від твоїх очей, схожих на два смажених яйця, і цього гірського масиву жіночої статі в червоному, і цього замку, який притягує вітер, немов магніт залізо. Що я точно знаю — що ця моя п’єса не стане шедевром».
— То скільки, кажеш, ми обіцяли заплатити? — спитала герцогиня.
— Здається, ви говорили про премію в сотню срібних, — сказав Г’юл.
— Воно того варте, — промимрив герцог.
Г’юл поквапився полишити їх до того, як герцогиня почала б торгуватися. Він сам був би радий заплатити, щоб забратися звідси. «Справжня перлина», — подумав він. О боги, і як хтось міг би полюбити таке королівство?
Блазень чекав на тому самому лузі з озером. Він тоскно дивився в небо і роздумував, куди ж у біса поділася Маґрат. Вона ж була сказала, що це їхнє місце; той факт, що наразі тут перебувало також і кілька десятків корів, навряд чи мав якесь значення.
Маґрат з’явилася в зеленій сукні й кепському гуморі.
— Що там за історія з п’єсою? — спитала вона.
Блазень осів на повалену вербу.
— Ти не рада мене бачити? — видушив він.