Старші відьми швидко пройшли у хвіртку. Блазень притримав Маґрат за руку.
— Я знаю місце, з якого виставу буде видно найкраще, — сказав він.
Вона завагалася.
— Все гаразд, — переконливо продовжив він. — Зі мною ти будеш у цілковитій безпеці.
— Та не сумніваюся, — відповіла Маґрат, намагаючись зазирнути йому через плече, аби побачити, куди покрокували її старші приятельки.
— П’єсу ставитимуть просто неба, на головному подвір’ї замку. Якщо ми піднімемося на одну з прибрамних веж, то зможемо все чудово бачити, до того ж там більше нікого не буде. Я прихоплю трохи вина й усе таке.
Оскільки вона усе ще вагалася, блазень додав:
— А ще там є діжка води й дрова для багаття, біля якого гріється сторожа. Якщо тобі раптом треба буде помити голову.
Народу в замку було, як оселедця в діжці. Всі прогулювалися або стояли на місці з одним і тим же ввічливо-тупуватим виразом обличчя, що притаманний людям, які бачать одне одного з ранку до вечора, а потім раптом зустрічаються за зовсім інших обставин — наприклад, на корпоративі.
Відьми ковзнули між цього натовпу практично непоміченими і повсідалися на одній з лав, що рядами стояли перед нашвидкуруч збудованою посеред замкового подвір’я сценою.
Тітуня Оґґ сунула Бабуні свою торбу з горіхами.
— Будеш? — спитала вона.
Один з ланкрських старійшин протиснувся повз неї і ввічливо спитав, показуючи на вільне місце ліворуч:
— Тут не зайнято?
— Зайнято, — відповіла Тітуня.
Старійшина розгублено подивився на решту лав, які швидко заповнювалися, а тоді — перед собою, на явно пусті місця. Зважившись, він рішуче підібрав мантію.
— Оскільки виставу запустять ось-ось, вашим друзям, гадаю, доведеться пошукати собі інші місця, — сказав він і сів.
За секунду він зблід. Його зуби заклацали. Він схопився за горло і застогнав.
— А я ж казала, — кинула Тітуня услід посадовцю, що ледве не рачки пробирався між лав. — І нащо ото питати, коли не слухаєш відповіді?
Вона нахилилася до начебто пустого місця на лаві.
— Горішки будете?
— Ні, дякую, — відповів король Веренц, здіймаючи примарну руку. — Ви ж знаєте, вони одразу з мене випадуть.
— Шановне панство, ось вам наш сюжет…
— Це що? — прошипіла Бабуня. — Хто цей хлопець у рейтузах?
— Він — Пролог, — пояснила Тітуня. — Його завжди випускають на початку, щоб усі розуміли, про що буде вистава.
— Ні слова не розумію, — буркнула Бабуня. — Наприклад, що таке «сюжет»?
— Тваринка така, — припустила Тітуня.
— Яка краса. «Привіт, шановні, зараз ми напустимо на вас якусь тваринку». Одразу задає хороший настрій, правда ж?
З усіх боків почулося шикання.
— Ці бісові горіхи й не розкусиш, — сказала Тітуня, випльовуючи один на долоню. — Доведеться мені зняти черевика й оцей колоти підбором.