— Ага, — сказав Г’юл. — Я так і думав.
— Зверніть на розвилці ліворуч, а біля великого тріснутого валуна візьміть праворуч. Ви його помітите, — сказала Маґрат.
— Прекрасно, — пробурчав Г’юл. — Що ж, не сміємо вас затримувати. Не сумніваюся, що вам ще треба назбирати купу хмизу і все таке.
Він свиснув на мулів, і ті неквапно рушили далі, тоді як гном не припиняв щось нерозбірливо бурмотіти під ніс.
Коли, годиною пізніше, дорога вибігла на простір, усіяний брилами розміром з будинок кожна, Г’юл акуратно поклав віжки й схрестив руки на грудях.
Томджон із подивом глипнув на нього.
— І що ж це ти таке робиш? — поцікавився він.
— Чекаю, — похмуро відповів гном.
— Вже скоро споночіє.
— Довго чекати не доведеться, — сказав Г’юл.
Врешті-решт Тітуня Оґґ не витримала і з’явилася з-за брили, за якою ховалася.
— Тільки солона свинина, ясно? — гиркнув гном. — Не подобається — не треба. Отже, де тут дорога на Ланкр?
— Прямо, потім по лівому боці ущелини, далі буде дорога до мосту, ви її не пропустите, — відтараторила Тітуня.
Г’юл підібрав віжки.
— Ти забула «ой-ой-ой».
— А хай йому. Вибач. Ой-ой-ой.
— І, я так думаю, ти — проста збирачка хмизу, — продовжив Г’юл.
— Точно, хлопче, — життєрадісно підтвердила Тітуня. — Власне, саме от збираюся збирати.
Томджон штовхнув гнома ліктем.
— Ти забув про річку сказати, — прошепотів він.
Г’юл кинув на нього спопеляючий погляд.
— О, так, — пробурмотів він. — І чи не можеш ти почекати, поки ми знайдемо тут якусь річку? — звернувся він до відьми.
— Щоб допомогти переправитися, — обережно уточнив Томджон.
Тітуня Оґґ обдарувала його яскравою усмішкою.
— Тут є пречудовий міст, — заявила вона. — Але не заперечую, якщо ви мене підкинете. Давайте сюди.
До безмежного роздратування Г’юла, Тітуня підібрала спідниці, вилізла на козли, вмостилася між ним та Томджоном і почала соватися туди-сюди на манер ножа для відкривання устриць, аж доки не зайняла половину місця.
— Ти тут казав про солону свинину, — промовила вона. — Але гірчиці, напевне, немає?
— Ні, — коротко відповів Г’юл.
— Терпіти не можу солоної свинини без приправ, — світським тоном зауважила Тітуня. — Ну що поробиш, давай її сюди.
Чудько без жодного слова передав їй кошик, що містив вечерю всієї трупи. Тітуня підняла кришку і критично вивчила вміст.