Веселка тяжіння: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ага, а якій нормальній жінці захочеться підійти ближче ніж на десять миль до цієї, цієї ось жлобської сорочки?

— Зачекай-но! — Слотроп звідкись видобуває химерний жовто-зелено-помаранчевий носовичок і, попри Алюрове квиління, запихає у кишеньку його піджака, щоб видно було три кутики. — Отак! — аж сяє, — ось про що можна сказати реально круто!

Виходять на осоння. Починають скиглити чайки, одіж на Слотропі спалахує блиском власного життя. Алюр міцно заплющує очі. Коли ж розплющує, дівчата вже поприлипали до Слотропа, погладжують сорочку, покусують кінчики комірця, туркотять французькою.

— Аякже. — Алюр підіймає кошик. — Ще б пак.

Дівчата — танцівниці. Управитель казино «Герман Ґерінґ», такий собі Сезар Флеботомо, привіз цілий кордебалет, щойно прийшли визволителі, хоча наразі так і не знайшов часу змінити окупаційну назву закладу. Схоже, тут цим не надто переймаються, приємна мозаїка з крихітних досконалої форми морських мушель, їх тисячами втиснули у тиньк — фіалкові, рожеві, коричневі, й вони замінили величезну секцію даху (стара черепиця досі купою лежить біля Казино) — два роки тому в рамках рекреаційної терапії ескадрилья «месершмітів» на вакаціях сотворила напис готичними літерами, досить великими, щоб побачити з повітря, як і було задумано. Наразі сонце занизько, щоб освітити слова, їх ледь видно на тлі, тож виглядають вони сумно і не видають жодного зв’язку із чоловіками з болем у руках, почорнілими на сонці від крові й інфекцій мозолями, зовсім втратили своє значення, а товариство вже прямує повз готельні простирадла та напірники, розіпнуті на схилі пляжу для просушування, складки заповнює блакить — вона розтане, щойно сонце підіб’ється вище, шість пар ніг топчуть сміття, яке тут ніхто ніколи не прибирав, майже вибілену сонцем стару гральну фішку, прозорі кістки чайок, жовто-брунатну вермахтівську майку, подерту і заляпану солідолом.

Вони йдуть пляжем, дивовижна сорочка Слотропа, хусточка в кишеньці Алюра, дівочі сукенки, танець зелених пляшок, всі говорять одночасно, хлопчачо-дівоча лінґва-франка, дівчата багато чого звіряють одна одній і скоса поглядають на своїх кавалерів. Мабуть, саме час для, хе-хе, слабенької параної, такого собі випадкового знайомства, аби легше впоратися з тим, що станеться того дня. Але ні, для такого ранок надто вже гарний. Набігають невисокі хвилі, розбиваються об вигнуту скоринку темної ріні, віддалік піняться серед чорних скель, що стирчать уздовж Cap[234]. Ще далі в морі миготять клинці човнових вітрил, їх відстань і сонце затягують до Антиба, тож судно помалу йде галсами проти вітру, крихка мушля на морських брижах, чий доторк і гучне шипіння на гострих вилицях судна сьогодні відчуває Слотроп, нагадують про довоєнні човни «комети» та яхти «гемптони» біля Кейп-Код[235], запах землі, підсохлих водоростей, згірклої олії, відчуття піску на обпеченій сонцем шкірі, колючу траву під босими ногами… Ближче до берега рухається pédalo[236] з вояками та дівчатами — вони перехиляються, хлюпаються, порозсідалися у зелено-білих шезлонгах на кормі. Біля води гасають одне за одним дітлахи, верещать, сміються якось захрипло і безпомічно, як від лоскоту. Вище на еспланаді сидить на лаві літня пара — біло-блакитна, кремова парасоля, вранішня звичка, якір на весь день…

Вони доходять до перших скель, знаходять вузьку затоку, частково закриту від решти узбережжя, а також від Казино, що нависає згори. На сніданок вино, хліб, усмішки, сонце заплутується в тоненькій сітці довгого волосся танцюристок, погойдується, ворушиться, не спиняється, сліпить фіалковим, червоно-брунатним, темно-помаранчевим, смарагдовим… Якусь мить світу не існує, тверді форми роздробилися, тепло хлібних нутрощів чекає на кінчики пальців, а запашне вино довгим і легким струменем обполіскує корінь язика…

У розмову вступає Блоут.

— Послухай, Слотропе, вона теж твоя подружка?

Гм-м? що таке… вона що? Поряд сидить самовдоволений Блоут, показує на скелі і на припливну заводь неподалік…

— На тебе вже накинули оком, старий.

Ну… мабуть, вийшла з моря. На такій відстані — метрів двадцять — вона лиш нечітка постать у чорній бомбазиновій сукні до коліна, босі ноги довгі та стрункі, яскравий каптур білявого волосся затінює обличчя, закручується кучериками, торкається щік. Таки справді, вона дивиться на Слотропа, той усміхається і махає рукою. Вона собі стоїть, вітерець тріпоче рукавами. Він обертається витягти корок з винної пляшки, той з виляском вискакує водночас із вигуком однієї з танцівниць. Алюр уже майже стоїть, Блоут витріщився на дівчину, моментальний знімок — дівчата переходять до захисту: волосся має на вітрі, сукні перекрутилися, виблискують стегна…

От, стерво собаче, та воно рухається — восьминіг? Так, курва, найбільший восьминіг, якого Слотроп коли-небудь бачив поза стінами кінотеатру, Джексоне, виповз із води і вже звивається на пів-дорозі до чорного каміння. Уже поглядає недобрим оком на дівчину, а тоді тягнеться, обвиває мацаком із присосками її шию, і поки всі на це дивляться, другим мацаком — талію і тягне жертву, що відчайдушно пручається, назад, під воду.

Слотроп зривається на ноги, в руці пляшка, мчить повз Алюра, той робить невпевнене танцювальне «па», руки плескають по кишенях піджака в пошуках зброї, якої там нема. Що ближче Слотроп підбігає, то краще видно тварюку, ого, який здоровезний, хай Бог милує, гальмує обома ногами, зупиняється біля самісінького восьминога, одна нога у припливній калюжі, і починає гамселити ворога пляшкою з-під вина по голові. Довкола його ноги смикаються у смертних конвульсіях раки-самітники. Дівчина, наполовину під водою, намагається кричати, але мацак, холодний і гладкий, не дає навіть продихнути. Вона простягає руку з пухкими дитячими пальчиками і зі сталевим чоловічим розпізнавальним браслетом на зап’ясті, хапає Слотропа за гавайку, стискає щосили, і звідки було знати, що серед останнього, що вона побачить, будуть гавайські танцівниці з вульгарними пиками, маленькі гітари та серфінгісти коміксових кольорів… Господи, благаю тебе, пляшка раз по раз вогко гупає у плоть восьминога і без жодного, курва, ефекту, потвора переможно витріщається на Слотропа, сам же Слотроп перед лицем невідворотної смерті не може відірвати погляду від руки дівчини, тканина розчухрана відповідно до ситуації, ґудзик сорочки тримається на єдиній нитці — він бачить на браслеті ім’я, викарбувані срібні літери, дуже чіткі, але що з того, слизькі сірі обійми продовжують стискатися, мокрі, сильніші за них із дівчиною разом, до судоми чавлять бідолашну руку, розлучають із землею…

— Слотропе! — це Блоут за десять кроків від нього простягає великого краба.

— Що за дурня… — от якби він розбив пляшку об камінь і встромив почварі межи очі…

— Він голодний, схопить краба. Не вбивай його, Слотропе. Тримай, заради Бога… — і краб летить, обертається у повітрі, ноги центрифужно розчепірені: розгублений Слотроп випускає пляшку, і краб одразу хляпає йому в другу долоню. Акурат. Одразу крізь її пальці і свою сорочку він відчуває реакцію на їжу.

— Добре. — Тремтячою рукою Слотроп махає крабом перед восьминогом. — Перекус, хлопче. — З’являється ще один мацак. Брижуватий слиз на зап’ястку. Слотроп кидає краба на кілька футів вздовж берега, і восьминіг кидається за тим крабом: трохи волочить за собою дівчину та Слотропа — той зашпортується, а тоді відпускає. Слотроп знову швидко хапає краба, метляє ним перед восьминогом і з підстрибом відводить почвару якнайдалі вздовж берега, з восьминогового дзьоба тече слина, погляд прикутий до краба.

Упродовж цього короткочасного знайомства у Слотропа складається враження, що восьминіг несповна розуму, але порівняти нема з чим. А у почварі відчувається божевільний надлишок енергії, як у неживих предметів, що падають зі стола, коли ми надміру чутливі до гуркоту та власної незграбності, тому не хочемо, щоб вони падали, не хочемо чути отого бух! ха-ха, чуєте? он знову, БУХ! у кожному русі головоногого молюска, від якого Слотроп хоче триматися якнайдалі, нарешті жбурляє краба щосили, наче диск, ген у море, і восьминіг нетерпляче шубовстає з бульканням у воду, кидається навздогін, і за мить його вже не видно.

Тендітна дівчина лежить на березі, глибоко дихає, всі інші скупчилися навколо неї. Одна з танцівниць підтримує її руками і говорить мовою, якої, попри французькі «р» і носові, Слотроп, повернувшись назад достатньо близько, щоб розчути, майже не розбирає.

Алюр усміхається, ледь помітно віддає честь.

— Чудово! — підбадьорює Тедді Блоут. — Я б такого не утнув.

— Чого це? Ти ж мав краба. Ану скажи, де його надибав?

— Знайшов, — відповідає Блоут незворушно. Слотроп втуплюється у цього птаха очима, але не може зловити його погляду. Курва, та що таке?

— Ліпше вип’ю вина, — вирішує Слотроп. П’є просто з пляшки. За зеленим склом спливають косяки повітряних бульбашок. За ним спостерігає дівчина. Він зупиняється перевести подих і всміхається.

— Дякую, лейтенанте. — Жодного тремтіння в голосі, вимова тевтонська. Тепер він бачить її обличчя, м’які лінії носа, очі під білявими віями кислотно зелені. Європейський рот з тонкими губами. — Я ледь не задихнулася.

— А-а — ви не німкеня.

Енергійно хитає головою:

— Голландка.

— І ви тут…

[234] Мис (фр.). Ідеться про мис Мартен.

[235] Півострів на узбережжі Атлантичного океану в штаті Массачусетс.

[236] Катамаран, водний велосипед (фр.) (прим. пер.).