Веселка тяжіння: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Враження таке, наче лунає добра сотня голосів, хоча, найімовірніше, співає лишень пара валлійців, тенор з півдня і бас із півночі, тож усі розмови — sub rosa[238] або ні — цілком успішно глушить спів. Саме цього і треба Слотропу. Він нахиляється до Катьє.

— Зустрінемось у мене в номері, — шепоче вона, — 306, після опівночі.

— Зрозумів. — Слотроп одразу випростовується — саме вчасно, щоб приєднатися до хору:

Так, напивався Алюр у різних місцях… і т. д. і т. п.

По вечері Слотроп дає Алюрові таємний знак. Їхні танцівниці дружно виходять до мармурових кімнат, де вбиральні оснащено мережею латунних переговорних трубок — справжня акустична система, яка значно спрощує спілкування між кабінками. Слотроп з Алюром прямують до найближчого бару.

— Чуєш, — каже Слотроп у свій хайбол, слова підстрибують над кубиками льоду, тож лунають з належним холодком, — у мене або невеликий психоз, або тут відбувається щось дуже дивне. Що скажеш?

Алюр, що вдає дуже розслабленого, перестає мугикати «На морі зробиш значно більше, ніж у місті» і запитує:

— Ти справді так думаєш?

— Ну послухай, а восьминіг?

— Здибати морського диявола на середземноморському узбережжі не така вже й дивина. Ні, ну, може, не такого великого — тебе бентежить його розмір? Хіба американцям не подобається…

— Алюре, все це геть не випадково. Хіба ти не чув Блоута? «Не вбивай його!» І він при собі мав краба, м-може, навіть у торбі, напоготові, аби одвести тварюку подалі. І куди він подівся цього вечора?

— Думаю, він на пляжі. Там море випивки.

— Він що, сильно п’є?

— Ні.

— Слухай, ти його друг…

Алюр стогне.

— Господи, ну звідки мені знати, Слотропе? Я твій друг також, але завжди існує бодай дещиця слотропівської параної, і на це треба зважати…

— До сраки таку параною. Тут щось не так, і ти знаєш, що саме!

Алюр хрумкає лід, націляється паличкою для розмішування коктейлю, шматує маленьку серветку на завірюшні клапті, звична справа для бару, він тут бувалий. Але нарешті тихенько так каже:

— Ну, він отримує зашифровані повідомлення.

— Ха!

— Сьогодні помітив у нього одне. Краєм ока, не хотів придивлятися. Він працює з Командуванням експедиційних сил, думаю, в цьому вся річ.

— Ні, не в цьому. А як щодо… — і Слотроп розповідає про своє опівнічне побачення з Катьє. Обидва на якусь мить наче повертаються до бюро, в АХТУНҐ, падають ракети, чай у картонних склянках — а потім усе знову на своїх місцях…

— Підеш?

— А що, не варто? Гадаєш, вона небезпечна?

— Гадаю, вона чудова. Якби не Франсуаза, не кажучи вже про Івонну, то я перший стояв би під її дверима.

— Але що?

Але годинник над баром клацає один раз, потім ще раз, відміряючи хвилини, що спливають у минуле.

— Або те, що ти маєш, заразне, — починає Алюр, — або за мною вони також наглядають.

Дивляться один на одного. Слотроп нагадує собі, що, за винятком Алюра, він тут сам-самісінький.

[238] «Під трояндою», між собою, таємно від інших (лат.) (прим. пер.).