ДІАНА: Маму? Жінку-дівчинку, жінку-пташку, цілковиту протилежність усього того, що я ціную в житті...
РІШАР: І все ж ти любила її, навіть якщо часом вона була до тебе несправедлива...
ДІАНА: ...навіть коли закидала мені те, що я не народилася хлопчиком. (Зі сльозами на очах.) Мамо, моє єдине кохання, єдине справжнє кохання... глибоке, безтямне кохання...
Помітивши її тремтіння, Рішар кладе руку їй на плече. Діана опускається щокою на його долоню.
ДІАНА: Хотіла б я спробувати з тобою...
РІШАР: Що, перепрошую?
ДІАНА: Подарувати тобі таку любов. Глибоку, безтямну...
РІШАР (збентежено): Діано, я ж уже пояснював тобі — час не повернеш назад.
ДІАНА: А я не про це кажу.
РІШАР (так само): І Еліну я не залишу.
ДІАНА: Я не про це кажу.
РІШАР: Ми їдемо. Житимемо за кордоном.
ДІАНА: Мені це відомо. Я не про це кажу.
РІШАР: Ми з тобою, напевно, вже не побачимося ніколи.
ДІАНА: Мені це відомо. Я не про це кажу.
Рішар здивований.
РІШАР: А про що?
ДІАНА: Просто кажу, що хочу і далі кохати тебе. Чи радше почати любити тебе по-справжньому.
РІШАР: І що це по-твоєму означає?
ДІАНА: Я хочу, щоб ти був щасливий.
Вони певний час мовчать.
Знічений Рішар ніяк не добере слів.
ДІАНА: Ти щасливий з Еліною?
РІШАР: Так.
ДІАНА: Тоді я також щаслива.
Повертається Еліна. Вона не приховує подиву, побачивши, як Рішар і Діана сидять дружно поруч.
ЕЛІНА: Рішаре, усе гаразд?
РІШАР: Усе гаразд.
ЕЛІНА: Ти... йдеш?
Стривожена Еліна квапить його залишити свою суперницю.