РІШАР: Звичайно, Діано.
ДІАНА: А зараз?
РІШАР: Зараз я кохаю Еліну, а Еліна кохає мене. Наше кохання доволі звичайне, просте.
Зблідла Діана ледве тягне голос:
ДІАНА: Господи, що я накоїла, що я накоїла?!
Різко хапає Рішара.
ДІАНА: Рішаре, благаю! Тепер, коли нам усе відомо, повернімося до початку!
РІШАР: Уже пізно. Уже надто пізно. До людини кнопка «перемотати назад» не застосовується.
ДІАНА: Неправда!
РІШАР: Реальність саме така: це те, чого вже не переграєш.
Рішар підводиться.
Вона незграбно кидається до нього, чіпляється за його руки.
ДІАНА: Рішаре, а що, як я принижуся до..?
РІШАР: Я слухаю?
ДІАНА: ...що попрошу тебе... повернутися?
РІШАР (вражений): Принизишся?
Стискає її зап’ястя.
РІШАР: Принизишся?! Хіба ти не бачиш, що саме це і згубило наші стосунки?
ДІАНА: Що, гордощі? Пиха? Так, я горда, дуже горда!
РІШАР (ніжно): Гордощі дуже заразні, Діано. Варто одному їх підхопити, як другий заражається миттю.
ДІАНА: Це моя помилка.
РІШАР: І знову пиха! Ні, це наша помилка, наша!
Повертає її до столика.
РІШАР: Прощавай, Діано. Поцілуй від мене свою матусю.
Діана низько похиляє голову, знеможена, переможена, достоту маріонетка, яку байдуже поклали на полицю.
ДІАНА: Рішаре, ти ж усвідомлюєш, що після цього мені залишається тільки одне... померти?
Рішар спочатку вагається, думає, як ліпше відповісти, однак не знаходиться з відповіддю і виходить із бару.
18. Ритуальна зала
Передпокій ритуальної зали.
Кілька безладно розставлених стільців.