Посередині сусіднього приміщення можна помітити тіло небіжчика. Через двері долинають дух ладану та солодкаві звуки органа.
Десь далеко й ледь чутно лунають дзвони церкви, знаменуючи похорон.
З’являється Родіка. Вона вся у чорному, дуже неприродна, почувається незручно. Не наважуючись увійти до ритуальної зали, вона зупиняється на порозі і стривожено роззирається.
Далі заходить Рішар, його обличчя виказує глибоке і щире горе.
Зауваживши зажуреного Рішара, Родіка кидається до нього і, не в силах стримати почуттів, хапає за руки.
Рішар вдячно приймає цей жест — так, ніби вони справді дуже близькі люди. Родіка плескає його по плечу, сторожко роззираючись довкола.
РОДІКА: Щось тоскно мені!
Рішар тепло дивиться на неї. Родіка підборіддям вказує на сусіднє приміщення.
РОДІКА: Вона там. Хочете побачити її?
РІШАР: Я не наважуюсь. Ще не можу...
РОДІКА: Сподіваюся, вона відійшла без страждань.
РІШАР (сердито): Ненавиджу ці дурниці, які можна почути на похоронах! «Відійшла без страждань»! О, так, то й ліпше! Але ж відійшла! А якщо вона і страждала, то чи страждатимемо ми через це дужче?
Родіка, зніяковівши, не знаходиться з відповіддю.
Тим часом заходить захекана Еліна.
ЕЛІНА: Мені не вдавалося припаркувати авто! Я дуже запізнилася?
РІШАР: Люба, пообіцяй, що завжди запізнюватимешся... зі смертю.
Вони цілуються.
Із сусіднього приміщення виходить Діана. Вона бліда, на обличчі біль. Тримається гідно, але помітно, що докладає до цього чималих зусиль. Подібна до великого лебедя — мовчазна, неквапна, — вона вражає.
Помітивши Рішара, Діана на мить зупиняється.
Рішар спершу хоче висловити їй співчуття, та відмовляється від цієї думки.
Вони дивляться одне на одного.
Тоді Рішар, схопившись, нахиляється до Еліни й Родіки.
РІШАР: Ходіть до зали, я підійду згодом!
ЕЛІНА: Я майже не знала її...
РОДІКА: Я прийшла тільки щоби підтримати вас із Еліною, я...
РІШАР (ніжно): Ходіть. Будь ласка.
Родіка й Еліна розуміють, що мають залишити Рішара наодинці з Діаною, і тихо виходять.
Рішар і Діана спочатку мовчки переглядаються.
РІШАР: Як почуваєшся?
ДІАНА: Дуже бракує мами, та зрештою звикну до цього.