Варіанти: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Мішкін змусив себе завмерти на місці, поки голови хробаків наближалися до нього. Міцно заплющив очі й слухав таку розмову:

— Вінсе, ану з'їжмо його.

— Мовчи, Едді, ми з'їли ввечері цілого ормітунга, ти ж не хочеш мучитись від нетравлення.

— Я й досі голодний.

— І я.

— Я теж.

Мішкін розплющив очі й побачив, що п'ять голів хробака розмовляють між собою. Одна, яку звали Вінсом, містилась посередині й була помітно більшою за решту голів. Говорив Вінс:

— Мене, хлопці, аж нудить від вас, від вас і вашої ненажерності! Саме тоді, коли я привів наше тіло у форму, гаруючи цілий місяць у тренажерній залі, вам кортить обтяжити нас черевом, і я на це кажу вам «ні»!

Одна з голів запхинькала:

— Ми можемо їсти все, що хочемо і коли хочемо. Наш татусь, Господь хай упокоїть його душу, казав, що наше тіло — це все і ми маємо ділити його порівну.

— Татусь ще казав, що я, хлопці, маю наглядати за вами, — сказав Вінс, — бо вам на чотирьох забракне мізків, щоб видертися на дерево. Крім того, татусь ніколи не їв чужинців.

— Це правда,— повернулась одна голова до Мішкіна. — Я Едді.

Повернулися й решта голів:

— Я Лукко.

— Я Джо.

— Я Чико. А це Вінс. Гаразд, Вінсе, а зараз ми його з'їмо, бо нас тут четверо і ми втомилися, що ти завжди наказуєш нам просто тому, що ти найстарший. Відтепер ми робитимемо точнісінько те, що нам з біса кортить, а якщо тобі це не до вподоби, то доведеться, хай йому біс, змиритись. Вінсе, ти збагнув?

— Стули пельку! — проревів Вінс. — Якщо тут хто-небудь їстиме, то тільки я.

— А як же ми? — заплакав Чико. — Татусь сказав...

— Усе, що я їстиму, буде для нас усіх, — заявив Вінс.

— Але ж ми не зможемо відчути смак бодай чого-небудь, якщо не їстимемо самі, — мовив Едді.

— Вирішено, — посміхнувся Вінс. — Я відчую смак за нас усіх.

— Вінсе, перепрошую... — наваживсь озватися Мішкін.

— Для тебе я містер Пальйотеллі, — урвав його Вінс.

— Я лише хотів зазначити, що я форма розумного життя і там, звідки я родом, одне розумне створіння не поїдає інше розумне створіння, хіба що за вкрай виняткових обставин.

— Ти намагаєшся вчити мене манер? — здивувався Вінс. — Я маю слушний намір зламати тобі хребет за таку заувагу. Крім того, ти перший напав на мене.

— Це було до того, як я дізнався, що ви розумні.

— Ти ще й глузуєш із мене? — уїдливо запитав Вінс. — Ми — і розумні? Я ніколи навіть середньої школи не скінчив! Відколи татусь помер, я був змушений гарувати по дванадцять годин на день у клятій крамниці металовиробів тільки задля того, щоб хлопці могли їсти садових вівсянок. Але я принаймні достатньо тямущий, щоб знати, що я нетямущий.

— Але мені ти здаєшся досить тямущим, — улесливо мовив Мішкін.

— Авжеж, звісно, я маю певну природжену кмітливість. Можливо, я не менш тямущий, ніж будь-який інший неосвічений хробак-воп. Але з погляду освіти...

— Офіційну освіту часто переоцінюють, — зазначив Мішкін.