Варіанти: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ой! — зойкнув Мішкін.

— У чому річ? — стривожився робот.

— Я забив палець на нозі.

— Та ж отак ти ніколи не виберешся звідси.

— Що ж мені робити?

— Думаю, найкраще йти далі.

Сонце сідало. У лісі панувала пишнота барв. Мішкін був складною людською істотою з певним минулим, а також із сексуальним життям і численними неврозами. Робот був складною подобою людини, і його цілком можна було б вважати за людину. Створіння, яке наближалося до них, було цілком невідомим, але можна було припустити, що йому притаманна певна приємна міра складності. Усе було складним.

Підступаючи до монстра, Мішкін мав у голові різні фантазії, жодна з яких не цікава достатньо, щоб про неї згадувати.

Монстр теж мав різні фантазії.

Робот ніколи не дозволяв собі фантазій. Він був старомодний інтроверт із протестантською етикою, чужий пустощам і веселощам.

На зелених припухлих губах серцевидної форми тремтіли краплинки кристально чистої води. Насправді то були не краплинки води, а наклейки, виготовлені на якійсь огидній фабриці в Йонкерсі. Діти прикрашають ними дерева.

Монстр і далі наближався. Чемно кивнув Мішкіну, а робот чемно кивнув монстру, коли вони розминалися.

Монстр, правда, озирнувся:

— Що це в біса таке?

— Хоч убий, не знаю, — сказало одне з мандрівних дерев, що повернулося з далекої півночі, сподіваючись казково розбагатіти на біржі.

— Здається, спрацювало, — мовив Мішкін.

— Звичайно це спрацьовує,— підтвердив робот. — На Дарбісі-IV.

— Ти думаєш, що працюватиме й на Гармонії?

— Чом би й ні? Зрештою, якщо якась дія слушна одного разу, вона може бути слушною безмежну кількість разів. Справжня кількість — п мінус одиниця, а це справді дуже велике число й містить тільки одну можливість помилки з нескінченності слушних дій.

— А як часто трапляється ця одна можливість? — поцікавився Мішкін.

— До біса часто, аж занадто! — відповів робот. — І розбиває вщент закон середніх чисел.

— Тоді, мабуть, твоя формула хибна.

— Жодного шансу, — заперечив робот. — Теорія слушна, навіть якщо здебільшого вона не працює на практиці.

— Думаю, про це треба знати, — буркнув Мішкін.

— Безперечно. Завжди добре щось знати. Хай там як, ми маємо ще один шанс перевірити теорію. Он іде ще один монстр.

10

Не кожен у лісі був здатний знайти розраду у філософії. Скажімо, реміт ступав у тумані огиди до себе. Реміт знав, що він украй і цілковито самотній. Зокрема тому, що реміт — єдиний представник свого виду, і цей факт посилював відчуття ізоляції. Але реміт ще знав, що відповідальність за відчуження лежить на індивіді, і ця обставина, байдуже, хоч яка нормативна на позір, правила тільки за нейтральне тло, на якому індивід переживав свої внутрішні драми. Ця думка пригнічувала й водночас бентежила, тож реміт ішов, почуваючись химерним і відокремленим — як єдиний реміт, що жив на Гармонії.

— Що це? — запитав реміт сам себе. Довго та пильно дивився на двох інопланетних істот. Потім заспокоїв себе: — Таки галюцинація. Ось до чого доводить така велика чутливість, як у мене.

Два інопланетні створіння, породжені галюцинацією, ішли далі. Реміт мерщій переглянув усе своє життя.

— Це все — купа лайна, — виснував він. — Реміт працює все своє життя, і що з того? Він устряв у халепу з поліцаями, подруга покинула його, дружина покинула його, а тепер він ще й бачить галюцинації. Серйозно, інопланетних створінь, а що буде далі?