Варіанти: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Що це було? — запитав Мішкін.

— Та з біса ясно, що воно скидалося на метелика з двометровим розмахом крил, — відповів робот.

— Я так і думав. Але ж ти казав...

— Так-так-так, — роздратовано кинув робот. — Доволі очевидно, що трапилося. Ця тварюка-метелик навчилася імітувати парувальний поклик прото-Б. Мімікрія в галактиці — вкрай поширений феномен.

— Поширений? Та ж він заскочив тебе зненацька.

— Що тут могло заскочити? Я просто вперше натрапив на тварюку-метелика.

— Ти мав би знати про це, — дорікнув Мішкін.

— Помиляєшся. Я запрограмований лише визначати ситуації та речі, які можуть бути небезпечні для людини, і давати їм раду. Велике старе пурхало не може зашкодити тобі — хіба що ти намагатимешся ковтнути його, — тож я, природно, нічого не маю про нього у файлах своєї пам'яті. Ти маєш збагнути, що я не якась бісова енциклопедія. Я маю справу лише з небезпечним матеріалом, а не з будь-якою клятою штучкою, що ходить, або плаває, або літає, або повзає, або риє, або як вона ще там совається. Ти збагнув, синку, що я маю на увазі?

— Збагнув, — підтвердив Мішкін. — Думаю, ти знаєш, що робиш.

— Я, до речі, саме для цього й створений, — мовив робот. — Ходімо, гуляймо собі далі.

5. Підготована заява

— Я вже певний час маю психічні проблеми. Я сприймаю ідеї, образи. Але не знаю, що реальне, а що ні. Інколи я думаю, що я поїв, а потім з’ясовується, що не їв. Інколи я думаю, що я жив, а потім з’ясовується, що не жив. Я не можу пригадати, чому я тут або в якому злочині мене звинувачують. Хай там як, я певен, що я невинний. Я певен, що я невинний, хоч би що я зробив.

Мішкін із надією глянув угору, але побачив, що присяжні вийшли, суддя пішов, світ зник, а знудьгований охоронець гортав давній випуск журналу Rolling Stone.

Мішкін раптом зупинився.

— Що? — запитав робот.

— Я бачу щось попереду.

— Чудово! — всміхнувся робот. — Я бачу багато чого попереду. Я завжди бачу багато чого попереду. Господи, та кожен завжди бачить багато чого попереду.

— Ця річ попереду схожа на тварину.

— Ну, і що тут такого?

Істота, яку побачив Мішкін, розміром і формою була трохи подібною до тигра, але з коротшим хвостом і більшими лапами. Її масть була наче плямистий шоколад із блискучими жовтогарячими смужками. Істота скидалася на неоковирну, голодну й безпринципну галюцинацію.

— Вона здається небезпечною,— застеріг Мішкін.

— Це лише показує, як багато ти знаєш про неї, — промовив робот. — Ця тварюка — пахінертій, травоїдна тварина з норовом як у корови, але боязкіша.

— Але ж зуби.

— Не давай зубам одурити себе.

— Мімікрія?

— Авжеж, друже. А тепер опануй себе й ходімо.

Обидва й далі йшли по пурпуровій рівнині. Робот, навіть не завдаючи собі клопоту дістати пістолети, насвистував мелодію Elmer's Типе. Мішкін, ідучи на два кроки позаду, мугикав «Сумний вальс» Сібеліуса.

Пахінертій обернувся й дивився на них очима кольору коагульованої крові яка. Позіхнув, показавши схожі на ятагани різці. Потягнувся, показавши гладенькі брижі м язів із кожного боку, що нагадували ледачкуватих восьминогів, зчеплених під тоненьким пластиковим простирадлом.

— Ти певен, що він травоїдний? — запитав Мішкін.

— Нічого, крім трави і кульбаб, — відповів робот. — Хоч інколи охочі до турнепсу.