Варіанти: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Здається достатньо лихим.

— Природа здатна на міріади маскувань.

Людина і робот підійшли ближче до тварини.

Пахінертій прищулив вуха. Хвіст він випростав і підняв угору, наче стрілку циферблата, каліброваного на градуси тривоги. Випустив пазурі — наче нещадні вигнуті зубці диявольських вил. Загарчав — і цей звук спонукав кілька перипатетичних дерев стулити докупи гілля, витягти коріння й перебратися на спокійнішу територію далеко на півночі.

— Природа ревно готується, — промовив Мішкін. — Я б присягнув, що ця тварюка от-от нападе на нас.

— Природа перебільшує, — заспокоїв робот. — Така природа природи.

Обидва були за десять метрів від пахінертія, що стояв украй спокійно й чудово імітував смертельно небезпечну тварину, яка от-от знавісніло нападе та покалічить і вб'є кожну людину на своєму шляху, — а може, ще й робота та кілька дерев, просто так, знічев'я.

Мішкін зупинився.

— А тепер подивись, — сказав він. — В усьому цьому є щось хибне. Я думаю...

— Ти забагато думаєш, — дорікнув робот напруженим, твердим голосом. — На Бога, опануй себе, хлопче. Я РДОЗ-робот, навмисне натренований для такої роботи, і даю тобі слово, ця жалюгідна корова в тигрячій подобі...

Саме тоді пахінертій пішов у наступ. Однієї миті стояв спокійно, а потім враз метнувся в лютому пориві, пазурі й зуби виблискували золотом у пообідньому сяйві шафранового сонця Гармонії та його тьмяного, загадкового маленького червоного компаньйона. Тварина наближалася з максимальною вірогідністю, точнісінько як голодний, хижий, всеїдний звір, якому однаково, хто перед ним, надто якщо ціль невеликого розміру й не має страшних ікл і пазурів.

— Фу, пахінертію, фу! — невпевненим голосом вигукнув робот.

— Лягай! — крикнув Мішкін.

— Гр-р-р-р! — загарчав пахінертій.

6

— Томе, ти цілий?

Мішкін кліпнув очима:

— Усе гаразд.

— Але вигляд у тебе не дуже.

Мішкін хихикнув, бо заувага була дуже кумедна.

— Що тут такого смішного?

— Ти смішний. Я навіть не бачу тебе, тож і смішно.

— Випий оце.

— Що це?

— Ніщо. Просто випий.

— Пий ніщо і обернешся на ніщо! — проревів Мішкін. На превелику силу розплющив очі. Він нічого не бачив. Він змусив себе бачити речі. І що тепер? Яке тепер правило? Авжеж! Реальності досягають невизнаненим переліком об'єктів. Отже, тумбочка коло ліжка, флуоресцентна лампа, яскраве світло, грубка, скриня, книжкова шафа, друкарська машинка, вікно, кахлі, скло, пляшка молока, кавова чашка, гітара, відерце з кригою, приятель, сміттєвий мішок... і так далі.

— Я досяг реальності, — промовив Мішкін із тихою гордістю. — Тепер зі мною буде все гаразд.

— Що таке реальність?

— Одна з багатьох можливих ілюзій.

Мішкін розплакався. Він прагнув ексклюзивної реальності. Ця була страхітлива, гірша за попередню. Тепер будь-що...