Варіанти: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

11

— Що я маю робити? — запитала графиня Мелба. — Я збираюся дати обітницю черниці.

— Тоді заради всього святого, — скрикнув герцог Мелба, — давай її, справді давай і припини варнякати про це.

— Я більше не вірю в тебе, — сказала герцогиня Мелба.

Тієї миті герцог Мелба зник, наче щось нематеріальне, чим він був, і, як вже на те пішло, завжди буде.

Мішкін пам'ятав дещо з того, що трапилося з ним, коли він був ще хлопчиком на конярському господарстві поблизу Абіліна. Але не зосереджувався на спогадах, бо не бачив, як вони можуть допомогти їм за цих обставин, хоч якими вони були.

— Можна перебувати на межі насильної смерті, — проказав робот, — і однаково відчувати нудьгу. Я дивуюся, чому це так.

— Можна відчувати нестерпну нудоту від думок робота, — мовив Мішкін.

Ліс помер. То був результат нападу рослинного варіанту ящура, що призвів до такої руїни по селах. Нема ради, нам просто доведеться жити далі без цього лісу.

12

Мішкін ішов по просторій автостоянці. Автостоянка була бежева, із зеленими і жовтими смужками. Паркометри були бузкові, а зіжмакані старі газети — яскраво-червоні та бронзові. Шикарна автостоянка.

— Це, здається, автостоянка, — зауважив Мішкін.

— Атож, здається, правда? — відповів герцог Мелба, крутячи кінці своїх довгих білявих вусів. — Це нагадує мені одну пригоду. Доволі непогану пригоду. Мій приятель гостював у свого друга в графстві Суррей. Власне, у Котсволдсі. Спати він пішов до кімнати, до якої начебто вчащали привиди. Мій приятель вважав, що це радше пікантна обставина, але, звісно, не вірив. Ніхто не вірив. Що ж, розповідаю далі. Мій приятель поставив на підлогу коло ліжка свічку, що вже запливала, — розумієте, там не було електрики, власне, там була електрика, але раптова буря зробила їй каюк. Приятель уже вкладався спати, у дуже спокійному настрої, як...

— Перепрошую, — урвав його Мішкін, — хто ви?

— Герцог Мелба, — відповів герцог Мелба. — Але називайте мене Кларенс. Я анітрохи не тримаюся за ці безглузді титули. Здається, я не вловив ваше ім'я.

— Це тому, що я не кинув його, — промовив Мішкін.

— Слухайте, це таки добре. Оригінальне?

— Колись було, — відповів Мішкін.

— Чудово!

— Моє ім'я Мішкін. Вам не доводилося бачити робота десь тут поблизу, чи не так?

— Я справді не бачив.

— Дивно. Він щез.

— Тут немає нічого дивного, — заспокоїв його герцог Мелба. — Лише хвилину тому моя дружина заявила, що не вірить у мене, отакої. Я просто зник. Дивно, правда?

— Дуже дивно, — підтвердив Мішкін. — Але, думаю, таке буває.

— Певно, що так,— погодився Кларенс. — Зрештою, це сталося зі мною. До біса дивне відчуття — зникнути.

— І як ви тепер почуваєтесь?

— Важко сказати щось конкретне. Це щось нематеріальне, якщо ви розумієте, що я маю на увазі.

— Ви певні, що не бачили мого робота?

— Більш-менш певен. Думаю, ви любили його?

— Ми багато пережили разом.