Варіанти: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Безперечно. Але дозволь мені звернути увагу на те, що до нас тепер наближається створіння з невідомим норовом і нез'ясованими апетитами.

Мішкін неуважно кивнув головою. Події розвивалися надто швидко, і він потребував плану. Для порятунку життя йому треба думати, навіть якщо це коштуватиме йому життя.

Робот був запрограмований для планети Дарбіс-IV. Мішкін запрограмований для Землі. А нині вони обидва на Гармонії, неначе двоє сліпців у котельній. На думку Мішкіна, найрозумніше, звісно ж, було б повернутися назад на склад. Звідти він міг би передати інформацію на Землю й зачекати, поки на Гармонію привезуть або запчастину, або іншого робота, або і те, і те. Але це може затягтися на місяці, а то й роки. А до потрібної запчастини лише кілька миль.

І все-таки повернення назад — найбезпечніший варіант дій.

Але потім Мішкін подумав про конкістадорів Нового Світу, які пробивали собі шлях крізь безкінечні джунглі, постаючи перед невідомим і долаючи його. Невже він аж такий мізерний супроти них? Невже невідоме бодай трохи принципово змінилося, відколи фінікійці вивели свої кораблі за Геркулесові стовпи?

Він ніколи не зможе глянути на себе в дзеркало, якщо поверне тепер назад і визнає свою мізерність супроти Ганнона Мореплавця, Кортеса, Пісарро та решти несамовитих.

З іншого боку, якщо він піде далі й зазнає невдачі, то більше не матиме Я, щоб визнавати що-небудь.

Мішкін вирішив, що хоче піти вперед і досягти успіху, але не коштом своєї загибелі.

Загалом то була цікава проблема, така, яку певний час можна було б плідно розглядати. Кілька тижнів роздумів могли б дати йому слушну відповідь і вберегти від несказанних...

— Створіння досить швидко наближається, — повідомив робот.

— Ну? Вбий його.

— Може, воно не хиже.

— Краще спершу стріляй, а вже потім думай про це.

— Стрілянина — аж ніяк не найдоречніша реакція на всі небезпечні ситуації, — сказав робот.

— Це на Землі.

— Це не на Дарбісі-IV, — заперечив робот. — Можливо, завмерти — набагато безпечніший хід.

— Питання в тому, — зауважив Мішкін, — чи ця планета більше скидається на Землю чи на Дарбіс.

— Якби ми знали це, — сказав робот, — то справді знали б що-небудь.

Нова загроза виявилася хробаком десь шість метрів завдовжки, помаранчевого кольору, з чорними смужками навколо кожного із сегментів. Хробак мав п'ять голів, зібраних гроном на одному кінці. Кожна голова мала одне фасеткове око й глибоку беззубу вологу зелену пащу.

— Будь-що таке велике може бути небезпечним, — мовив Мішкін.

— Не на Дарбісі,— заперечив робот.— Там що більші тварини, то ласкавіші. Стерегтися треба якраз малих паскуд.

— Що, по-твоєму, нам робити тепер? — запитав Мішкін.

— Він натовче мені боки, — зітхнув робот.

Хробак уже був за три метри від них.

— Стріляй! — крикнув Мішкін.

Робот підняв пістолети й вистрелив просто в підняту горлянку хробака. Кілька голів хробака стривожено кліпнули очима. Жодної іншої зміни годі було спостерегти. Робот знову підняв пістолети, але Мішкін наказав йому зупинитися.

— Це не допоможе, — кинув він. — Що ще ти маєш у голові?

— Непорушність.

— До біса твої поради, думаю, нам треба щодуху тікати.

— Немає часу, — застеріг робот. — Заціпеній!