Варіанти: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

«Такого не може бути», — думав Мішкін. Але ж пахінертій був тут, наче сумнівний доказ власної реальності, мчав до нього в украй вірогідному вихорі пазурів і зубів. Мішкін прийняв гамбіт. Метнувся вбік — і тварина проскочила повз нього.

— Стріляй! — крикнув Мішкін, перейнявшись духом боротьби.

— Я не повинен вбивати травоїдних тварин, — зауважив робот, проте його голосу бракувало переконаності.

Пахінертій розвернувся й знову рушив, скапуючи слиною. Мішкін скочив праворуч, потім ліворуч. Пахінертій гнався за ним як тінь. Розтулились масивні щелепи. Мішкін заплющив очі.

Відчув на своєму обличчі гарячий віддих. Почув гарчання, рохкання, щось важке гупнуло на землю.

Мішкін розплющив очі. Робот нарешті змусив себе вистрелити й вклав тварину якраз коло ніг Мішкіна.

— Травоїдна, — з гіркотою мовив він.

— Знаєш, є така річ, як мімікрія поведінки. У реальних випадках мімікрію поведінки доводять до точки, коли живуть як взірцевий хижак, навіть поїдають плоть, що для травоїдної істоти і огидна, і нестравна.

— Невже ти віриш в оце?

— Ні, — похнюпився робот. — Але я не розумію, як цю тварину не занесли до моєї пам'яті. Ця планета перебувала під постійним наглядом десять років до того, як тут побудували склад. Ніщо такого розміру, як ця тварина, не могло уникнути перевірки. Не буде перебільшенням сказати, що, коли йдеться про небезпеку, Дарбіс-IV не менш відомий, ніж сама Земля.

— Стривай, — здивувався Мішкін. — Як ти сказав, називають цю планету?

— Дарбіс-IV, планета, для якої я запрограмований.

— Це не Дарбіс-IV, — мовив Мішкін. Він почувався недужим, прибитим, приреченим. — Цю планету називають Гармонія. Тебе послали не на ту планету.

7

Утомився від потоку буднів? Нудить від єдності? Тоді скористайся

ПОСЛУГОЮ

«НАБИРАЙ — ТА — УРИВАЙ»!

Вибери з нашої повної гами пауз, збоїв, перерв, знеструмлень.

Робот усміхнувся — нещирий звук.

— Боюся, ти трохи налякався. Мій діагноз — тимчасова істерична афазія, хоча, Господь свідок, я не лікар. Гадаю, стрес...

Мішкін похитав головою:

— Сам подумай. Ти вже кілька разів помилився щодо тутешніх небезпек. Це грубі помилки. Неприпущенні помилки.

— Дивно, — збентежився робот. — Я не можу придумати готового пояснення.

— А я можу. Тут партачили з постачанням, відколи створено цей склад. А з тобою просто наплутали. Ти мав летіти на Дарбіс-IV. А тебе послали на Гармонію.

— Я думаю, — сказав робот.

— Старайся, — підбадьорив Мішкін.

— Я маю одну думку. Ми, РДОЗ-роботи, відомі швидкістю наших синаптичних реакцій.

— Ну ти й хвалько! — кинув Мішкін. — Якого висновку ти дійшов?

— Думаю, що з огляду на всі наявні свідчення твоя гіпотеза начебто найімовірніша. Мене, мабуть, справді відправили не на ту планету. А це, звичайно, ставить нас перед поважною проблемою.

— Це означає, що нам треба зосереджено думати.